Позивач, перебуваючи на робочому місці на території підприємства, за безпечність умов праці якого відповідає роботодавець, унаслідок небезпечного виробничого фактора, а саме — агресивних дій іншого працівника, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, зазнав тілесних ушкоджень, а отже, нещасний випадок є таким, що пов’язаний із виробництвом

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув 9 січня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу гр–на Ю. на рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 1 лютого 2018 року у справі за позовом гр–на Ю. до державного підприємства «Дослідне господарство «К» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» (ДП «ДГ «К» ІСГ Північного Сходу НААНУ»), треті особи: Головне управління Держпраці у Харківській області, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, — про встановлення факту нещасного випадку на виробництві, визнання незаконними актів про нещасний випадок на виробництві, не пов’язаний з виробництвом та їх скасування, зобов’язання вчинити певні дії.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року гр–н Ю. звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Дослідне господарство «К» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України», треті особи: Головне управління Держпраці у Харківській області, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, встановлення факту нещасного випадку на виробництві, про визнання незаконними актів про нещасний випадок на виробництві, не пов’язаний з виробництвом та їх скасування, зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог гр–н Ю. посилався на те, що 27 липня 2008 року під час виконання ним своїх трудових обов’язків охоронника комбайнер Є. вдарив його в обличчя, від цього удару він упав, вдарився та зазнав гострої закритої черепно–мозкової травми. Був госпіталізований, прооперований та знаходився на лікуванні з 27 липня 2008 року по 15 серпня 2008 року.

Вироком Харківського районного суду Харківської області від 21 липня 2016 року гр–н Є. був визнаний винним у спричиненні позивачу тілесних ушкоджень на його робочому місці.

У зв’язку з цим позивач просив суд визнати нещасний випадок, який стався з ним 27 липня 2008 року о 07:00 год. під час виконання трудових обов’язків, таким, що пов’язаний з виробництвом, визнати незаконними та скасувати акт № 1 форми НПВ від 27 грудня 2016 року про нещасний випадок на підприємстві, не пов’язаний з виробництвом та акт за формою Н-5 від 27 грудня 2016 року про проведення розслідування нещасного випадку, що стався з охоронником ДП «ДГ «К» ІСГ Північного Сходу НААНУ» 27 липня 2008 року о 07:00 год., а також просив зобов’язати відповідача ДП «ДГ «К» ІСГ Північного Сходу НААНУ» провести розслідування нещасного випадку, який стався з позивачем 27 липня 2008 року о 07:00 год. під час виконання ним трудових обов’язків охоронника на ДП «ДГ «К» ІСГ Північного Сходу НААНУ» та скласти акт за формою Н-1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 21 листопада 2017 року, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 1 лютого 2018 року, в задоволенні позовних вимог гр–на Ю. відмовлено. Судові витрати залишено на рахунок Державного бюджету України.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивачем не було доведено факт того, що нещасний випадок з ним стався на роботі, погіршення стану його здоров’я, інвалідність є у причинному зв’язку із отриманими тілесними ушкодженнями саме на робочому місці.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, гр–н Ю., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та постанову апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрите касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Харківського районного суду Харківської області.

1 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Грушицького А.І. (суддя–доповідач), Сердюка В.В., Фаловської І.М.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п’яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 грудня 2019 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А.І. (суддя–доповідач), Висоцька В.С., Литвиненко І.В., Сердюк В.В., Фаловська І.М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з’ясували обставини справи. Позивач вказує, що 21 липня 2016 року вироком Харківського районного суду Харківської області гр–н Є. був визнаний винним у спричиненні гр–ну Ю. тілесних ушкоджень. Цим же вироком встановлені обставини, за яких позивач зазнав черепно–мозкової травми, а саме: під час чергування — на робочому місці. Внаслідок отриманої травми настала інвалідність і за висновками медико–соціальної експертної комісії йому встановлена друга група інвалідності.

Відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року ДП «ДГ «К» ІСГ Північного Сходу НААНУ» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої та постанову апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що згідно з наказом № * від 10 лютого 2004 року позивач був прийнятий на роботу охоронником на ДП «ДГ «К» ІСГ Північного Сходу НААНУ».

Наказом № ** від 19 грудня 2008 року гр–н Ю. був звільнений з роботи.

27 липня 2008 року о 07:00 год. гр–на Ю., який працював на ДП «ДГ «К» ІСГ Північного Сходу НААНУ» охоронником та був на чергуванні, побив комбайнер Є., внаслідок чого позивач зазнав тяжкої закритої черепно–мозкової травми, що належить до тяжких тілесних ушкоджень, залишився інвалідом.

Після нещасного випадку донька позивача звернулася до Харківської державної інспекції промислової безпеки та охорони праці в агропромисловому комплексі з вимогою про розслідування нещасного випадку, на що їй було повідомлено про необхідність завершення порушеної кримінальної справи стосовно гр–на Є.

21 липня 2016 року вироком Харківського районного суду Харківської області у справі № 2034/10582/2012, який набрав законної сили 8 серпня 2016 року, гр–н Є. був визнаний винним у спричиненні гр–ну Ю. легких тілесних ушкоджень.

Відповідно до мотивувальної частини вироку в ході розгляду справи проводились три судові медичні експертизи, висновки лікарів щодо причин та механізму отриманої черепно–мозкової травми позивачем різняться.

Згідно з виписками з історії хвороби позивач був прооперований внаслідок отримання забою головного мозку тяжкого ступеня, однак не зазначено внаслідок чого гр–н Ю. зазнав забою головного мозку.

Листом ГУ Держпраці у Харківській області від 21 жовтня 2016 року гр–ну Ю. повідомлено, що йому слід звертатися до ДП «ДГ «К» ІСГ Північного Сходу НААНУ».

На заяву позивача від 11 листопада 2016 року про необхідність складання акта за формою Н-1 йому надійшла з ДП «ДГ «К» ІСГ Північного Сходу НААНУ» відповідь від 18 листопада 2016 року № 297 про те, що відсутні підстави складання акта за формою Н-1, оскільки відповідно до вироку суду від 21 липня 2016 року позивач зазнав легких тілесних ушкоджень.

Не погоджуючись з такою відповіддю, гр–н Ю. звертався зі скаргами до ГУ Держпраці у Харківській області та Генеральної прокуратури України.

Позивачу надходили листи про відсутність підстав для проведення спеціального розслідування ГУ Держпраці у Харківській області.

Наказом № 209 від 15 грудня 2016 року ДП «ДГ «К» ІСГ Північного Сходу НААНУ» було призначено комісію з розслідування нещасного випадку, який мав місце 27 липня 2008 року на території господарства.

Листами від 16 грудня 2016 року, від 20 грудня 2016 року та від 21 грудня 2016 року позивачу було повідомлено про проведення засідання комісії з розслідування нещасного випадку та запропоновано 27 грудня 2016 року бути присутнім на засіданні. Однак за станом здоров’я позивач не був присутній на засіданні комісії з розслідування нещасного випадку.

У січні 2017 року гр–н Ю. отримав два акти від ДП «ДГ «К» ІСГ Північного Сходу НААНУ» за формою НПВ та Н-5 від 27 грудня 2016 року, згідно з якими комісія надала висновок про те, що нещасний випадок, який стався з позивачем, є таким, що не пов’язаний з виробництвом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Стаття 153 Кодексу законів про працю (КЗпП) України визначає, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно–правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Згідно з пунктом 5 частини 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» нещасний випадок — обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, унаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Відповідно до частини 2 статті 36 цього Закону факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Згідно зі статтею 171 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний організовувати розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням із всеукраїнськими об’єднаннями профспілок.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» затверджено Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (Порядок) (діяв на момент настання нещасного випадку), який визначає процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду економічної діяльності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах чи у фізичних осіб — підприємців, які відповідно до законодавства використовують найману працю (підприємство), а також тих, що сталися з особами, які забезпечують себе роботою самостійно, за умови добровільної сплати ними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (особи, які забезпечують себе роботою самостійно).

Пунктом 7 Порядку передбачено, що розслідування проводиться у разі раптового погіршення стану здоров’я працівника або особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, одержання ними поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання теплового удару, опіку, обмороження, у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, у разі зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків, а також у разі смерті працівника на підприємстві (нещасні випадки).

Відповідно до пункту 13 Порядку обстеження місця нещасного випадку, одержання пояснень потерпілого, свідків та причетних до нещасного випадку осіб, з’ясування обставин і причин нещасного випадку, визначення, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом, установлення осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці та складання акта розслідування нещасного випадку віднесено до компетенції утвореної роботодавцем комісії з розслідування нещасного випадку.

За пунктом 14 Порядку визнаються пов’язаними з виробництвом нещасні випадки, що стались з працівниками під час виконання трудових обов’язків, а також ті, що стались у період: перебування на робочому місці, починаючи з прибуття працівника на підприємство до його вибуття, який фіксується відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, у тому числі протягом робочого часу, підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва.

Відповідно до пункту 16 Порядку нещасні випадки, пов’язані із завданням тілесних ушкоджень іншою особою, або вбивство працівника під час виконання чи у зв’язку з виконанням ним трудових (посадових) обов’язків чи дій в інтересах підприємства незалежно від порушення кримінальної справи розслідуються відповідно до цього Порядку. Такі випадки визнаються пов’язаними з виробництвом (крім випадків, що сталися з особистих мотивів).

Правильно встановивши фактичні обставини справи, а саме — той факт, що 27 липня 2008 року гр–н Ю. під час виконання трудових обов’язків у період перебування на робочому місці зазнав тілесних ушкоджень, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, неправильно застосували норми матеріального права, зокрема норми статті 43 Конституції України, статті 153 КЗпП України, пунктів 7, 14, 16 Положення.

Вказівка у вироку Харківського районного суду Харківської області від 21 липня 2016 року про те, що гр–н Є. заподіяв гр–ну Ю. тілесні ушкодження в ході конфлікту, що раптово виник на ґрунті особистих неприязних відносин, не свідчить про наявність підстав для невизнання нещасного випадку таким, що пов’язаний із виробництвом, оскільки цим же вироком встановлено, що гр–н Є. пред’явив гр–ну Ю. претензії щодо охорони припаркованого автомобіля.

У науці кримінального права до особистих мотивів злочину відносять помсту, сексуальні спонукання, ревнощі, боягузтво, жорстокість, кар’єризм, заздрість, жалість, співчуття, родинні та інші почуття, сором, захопленість певними предметами або будь–якою діяльністю.

Виникнення конфлікту на ґрунті претензій щодо неналежного виконання трудових обов’язків охоронником підприємства свідчить про відсутність підстав для застосування виключення, передбаченого пунктом 16 Порядку (щодо випадків, що сталися з особистих мотивів).

З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій уваги на зазначені норми не звернули. Позивач, перебуваючи на робочому місці на території підприємства, за безпечність умов праці якого відповідає роботодавець, унаслідок небезпечного виробничого фактора, а саме — агресивних дій іншого працівника, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, зазнав тілесних ушкоджень, а отже, нещасний випадок є таким, що пов’язаний з
виробництвом.

Таким чином, оскільки фактичні обставини справи судом установлено повно, але неправильно застосовано матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини, ухвалені у справі судові рішення відповідно до вимог статті 412 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлена ставка судового збору в розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Враховуючи, що позивач не сплачував судовий збір, у дохід держави з відповідача слід стягнути судовий збір за розгляд судами всіх інстанцій трьох позовних вимог немайнового характеру (3х0,4х1600 грн + 3х0,4х1600 грн х 150 % + 3х0,4х1600 грн х 200 % = 8640  грн).

Керуючись статтями 141, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

— касаційну скаргу гр–на Ю. задовольнити частково;

— рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 1 лютого 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення;

— позовні вимоги задовольнити;

— визнати нещасний випадок, який стався з гр–ном Ю. 27 липня 2008 року о 07:00 год. під час виконання трудових обов’язків таким, що пов’язаний з виробництвом;

— визнати незаконними та скасувати акт № 1 форми НПВ від 27 грудня 2016 року про нещасний випадок на підприємстві, не пов’язаний з виробництвом, та акт за формою Н-5 від 27 грудня 2016 року про проведення розслідування нещасного випадку, що стався з охоронником державного підприємства «Дослідне господарство «К» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» 27 липня 2008 року о 07:00 год.;

— зобов’язати державне підприємство «Дослідне господарство «К» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» провести розслідування нещасного випадку, який стався з гр–ном Ю. 27 липня 2008 року о 07:00 год. під час виконання ним трудових обов’язків охоронника на державному підприємстві «Дослідне господарство «К» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» та скласти акт за формою Н-1;

— стягнути з державного підприємства «Дослідне господарство «К» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» в дохід держави 8640 (вісім тисяч шістсот сорок) грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 9 січня 2020 року. Справа № 635/3143/17. Головуючий — Висоцька В.С. Суддя-доповідач — Грушицький А.І. Судді — Литвиненко І.В., Сердюк В.В.,Фаловська І.М.)