У господарському, як і в будь-якому іншому судовому, процесі сторони та інші учасники процесу мають певний обсяг прав, який закріплений на нормативному рівні. Перелік прав та обов’язків учасників справи в господарському процесі закріплений у статті 42 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України. Список прав та обов’язків саме сторін господарського процесу міститься у статті 46 ГПК України. Зокрема, одним із прав позивача, закріпленим у пункті 1 частини 1 статті 46 ГПК України, є можливість відмови від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Однією зі стадій судового процесу, передбаченою главою 3 розділу IV ГПК України, є перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами. Хоча ця стадія є факультативною і судові справи дуже зрідка доходять до розгляду на ній, проте, це не позбавляє її статусу стадії судового процесу в господарському судочинстві. Поєднавши два вищезазначені твердження, можна дійти висновку, що позивач має право відмовитися від позову і під час перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами.

Цей висновок породжує дуже велику кількість питань, зокрема таких:

• чи є юридично значущою відмова від позову при існуванні рішення суду, яке набуло законної сили і було підтримане судом касаційної інстанції?
• якою є юридична сила всіх попередніх судових рішень при задоволенні судом відмови від позову на стадії перегляду за нововиявленими обставинами?
• навіщо, кому та яким чином відмова від позову на цій стадії є вигідною?

Мова про це все піде далі.

Відмовитися або виграти

Насамперед розберемося в мотивах свідомої відмови позивачем від позову на стадії перегляду рішення за нововиявленими обставинами. Тут слід зазначити, що незалежно від того, на чию користь судом було ухвалено рішення, яке набуло законної сили, при його перегляді за нововиявленими обставинами відмова позивача від позову є, як мінімум, дивною. Якщо остаточне рішення було ухвалено на його користь. Такий крок видається недоцільним, оскільки це позбавляє позивача присудженої на його користь суми стягнення або ж іншого позитивного для нього результату. У разі ухвалення рішення суду не на користь позивача ініціатором його перегляду за нововиявленими обставинами, швидше за все, буде саме він. Звідси також випливає непослідовність у діях останнього, яка полягає в сплаті судового збору за подання такої заяви, а згодом у відмові від позову та марно витрачених коштах.

Проте при заглибленні в суть цього питання вдається встановити один позитивний наслідок для позивача, що може бути зумовлений відмовою від позову на стадії перегляду рішення за нововиявленими обставинами та досягненням якого можна потрактувати його дії.

Згідно з положеннями статті 274 ГПК України, у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, відповідно до загальних правил незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову відповідає положенням статті 191 ГПК України (подається позивачем або законним представником та при цьому не суперечить інтересам самого позивача), то суд приймає таку відмову. При задоволенні такої заяви суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі. Під час касаційного провадження, за аналогією до розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до положень статті 307 ГПК України, позивач теж має право відмовитися від позову. При цьому судом касаційної інстанції в такому випадку вчиняються ті ж дії, що й апеляційним судом у тотожній ситуації, проте також визнається нечинним судове рішення апеляційної інстанції.

У свою чергу, згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 2 жовтня 2020 року у справі № 920/691/18, судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій, прийняті після рішення суду першої інстанції, яке надалі визнано нечинним, автоматично втрачають юридичну силу та не можуть мати жодних правових наслідків.

Зокрема, такі судові рішення не породжують преюдиційності, яка згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України полягає в обов’язковості фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили в одній справі, для суду при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх достовірно вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, додатково досліджуючи докази, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Окрім того, преюдиція сприяє додержанню процесуальної економії в новому процесі. У разі преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду — на їх дослідження й оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2019 року у справі № 924/848/18).

Таким чином, позивачу може бути вигідно використати механізм відмови від позову на стадії перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами з метою позбавлення певних тверджень та фактів статусу таких, що не потребують доказування, чим поставити іншу сторону судового процесу в незручне положення або ж навіть повністю «розвалити» іншу справу, в якій має місце посилання суду на встановлені в цій справі обставини.

Законність відмови під питанням

Проте сама законність відмови від позову на стадії розгляду справи за нововиявленими обставинами та наслідки такої відмови все ж залишаються під питанням. Чіткої і усталеної відповіді на нього не дає і судова практика, хоча поодинокі спроби використання такого механізму в ній можна зустріти.

Зокрема, згідно з висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеним у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 910/18936/15, суд погодився з позицією Київського апеляційного господарського суду, висловленою в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 910/18936/15, згідно з якою не може бути прий­нято відмову від позову при розгляді заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою, після прийняття остаточного рішення, процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин.

Цікавою та показовою в цьому питанні є справа № 904/1498/18, в якій ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року у справі № 904/1498/18 було відмовлено в задоволенні заяви Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14 червня 2018 року у справі № 904/1498/18, а також залишено без розгляду заяву Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» про відмову від позову. Таке рішення було аргументовано тим, що ГПК України не передбачено права відмови позивача від позову на стадії перегляду справи за нововиявленими обставинами.

У той же час, згідно з ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 5 квітня 2021 року у справі № 904/1498/18, було задоволено заяву Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» про відмову від позову у справі № 904/1498/18 на стадії перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, прийнято відмову від позову Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» до товариства з обмеженою відповідальністю «Бонметон» про зобов’язання вчинити певні дії, визнано нечинним рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14 червня 2018 року у справі № 904/1498/18 та закрито провадження у справі № 904/1498/18.

Проте Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не погодився з позицією Центрального апеляційного господарського суду, висловленою в ухвалі від 5 квітня 2021 року у справі № 904/1498/18, та в постанові від 1 червня 2021 року у цій же справі вказав, що прийняття відмови від позову у процедурі перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами порушує принцип правової (юридичної) визначеності, по-перше, у спірних взаємовідносинах сторін зі справи, по-друге, стосовно прийнятих у справі судових рішень, зокрема, апеляційної і касаційної інстанцій, які набули статусу остаточних, а отже, й щодо обставин, встановлених апеляційною інстанцією у розгляді справи по суті, та преюдиційності цих обставин. Наведене свідчить про недобросовісність користування позивачем своїм правом на відмову від позову у процесі перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Добросовісність учасника провадження

Підбиваючи підсумки, наразі є актуальною позиція Верховного Суду, відповідно до якої відмова від позову на стадії перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами є не лише неможливою і такою, що не передбачена ГПК України, а й недобросовісним використанням позивачем свого права. Такий вис­новок дає змогу говорити про недоцільність та ризик використання цього механізму, але водночас залишає це питання неврегульованим на законодавчому рівні. Норма пункту 1 частини 1 статті 46 ГПК України все ще дає змогу широко трактувати поняття відмови від позову та сфери її застосування. Окрім того, незрозуміло, чи може суд застосувати заходи процесуального примусу до позивача, що відмовляється від позову на стадії перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, оскільки Верхов­ний Суд чітко не вказав, що такі дії можна трактувати як зловживання позивачем своїми правами. Тому ставити крапку в цій історії поки що зарано, й зовсім не виключено, що найближчим часом це питання знову стане предметом дискусій та колізій у судовій практиці. Найбільш раціональним розв’язанням цієї правової проблеми стали б законодавчі зміни до ГПК України в частині уточнення стадій судового процесу, під час яких позивач може ре­алізувати своє право на відмову від позову. Проте якщо виходити з сучасних реалій, такий хід розвитку подій є дуже малоймовірним, оскільки законодавчі зміни потребують багато часу як на розробку та пропозицію, так і на сам розгляд у парламенті та їх прийняття. Отже, залишається чекати на висновок Великої Палати Верховного Суду або на внесення змін у процесуальне законодавство.

Автор: Віталій СМІТЮХ юрист Ostin Law