Налагоджена робота — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Налагоджена робота

Рубрика Акцент
«Ми відмовилися від ідеї створення єдиного органу представництва держави в судах, зосередившись на поліпшенні якості роботи профільних департаментів Мін’юсту» — Валерія Коломієць
Валерія КОЛОМІЄЦЬ: «Коли справу виграє чи програє Мін’юст, то ефект можуть відчути всі українці загалом»

Заголовки інформаційних повідомлень час від часу рясніють словами, що Україна перемогла у певному суді. За кордоном або ж в Україні. Проте за такими абстрактними фразами стоїть цілком конкретна робота фахівців Міністерства юстиції України — головного «юридичного департаменту» країни. Про організацію роботи, труднощі роботи інхаусом для влади та особливості представлення інтересів держави в національних і міжнародних судових органах ми говорили із заступницею міністра юстиції України Валерією Коломієць.

 

— Міністерство юстиції дуже легко собі уявити як найбільший юридичний департамент у країні, який, окрім іншого, супроводжує всі судові спори України як суб’єкта. Але подібні справи ведуть і Міністерство закордонних справ, і окремі центральні органи державної влади. Пані Валеріє, розкажіть, де проходить вододіл між компетенціями?

— Хоча з назви може здатися, що справді Міністерство юстиції України може бути таким загальним юрдепом для всієї держави та представляти інтереси всіх державних органів у судах, коли йдеться про виконання їхніх управлінських функцій, на ділі це не так. Більшість органів влади мають власні департаменти чи відділи судового представниц­тва, своїх фахівців і ведуть свої справи самотужки. Єдиний центральний орган державної влади, який не має управління судового представництва, — Кабінет Міністрів України (КМУ), а отже, коли йдеться про оскарження рішень уряду, це пряма компетенція Мін’юсту. Також наш департамент судового представниц­тва веде справи за позовами від або до Мін’юсту.

Це якщо говорити про внутрішні спори.

Коли ж ідеться про спір міжнародний, то Мін’юст супроводжує справу, якщо позов подано державою Україна або до держави Україна загалом. Найкраще це можна зрозуміти через призму скарг до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та наших міждержавних спорів із Російською Федерацією, що зараз перебувають в ЄСПЛ. Але й у питаннях міжнародних або інвестиційних арбітражів зберігається цей підхід. Також інтереси держави на міжнародній судовій арені захищаються Міністерством закордонних справ України, як це відбувається, наприклад, у справі МН­17. У ній роль Мін’юсту вичерпалась укладенням міжнародної угоди про порядок проведення цього міжнародного судового процесу.

Щойно позов подається до конкретного державного органу, відповідачем стає саме цей орган, або ж спір супроводжуватиме Міністерство юстиції в разі, коли орган державної влади не має можливості представляти свої інтереси за кордоном.

 

— А такі гучні справи, як щодо «скіфського золота», «справа Коломойського»?

— Так, перша справа наша, а от судові позови пана Коломойського та пов’язаних осіб до України ми супроводжуємо лише в національних судах.

 

— Скільки людей працюють над цими справами?

— Близько пів сотні людей у департаменті з питань судової роботи і приблизно ще пів сотні у секретаріаті уповноваженого у справах ЄСПЛ та департаменті міжнародних спорів.

 

— Такий собі впевнений середняк за мірками юридичного ринку, який має дуже цікаву спеціалізацію і вузьку компетенцію.

— Це як подивитися. З одного боку може здатися, що наші юристи мають одного свого внутрішнього клієнта — державу і дуже вузьке завдання — довести правомірність її дій. З іншого — подібних за унікальністю кейсів не може забезпечити жодна юридична фірма. Адже поза межами взаємин держави і громадянина таких стосунків не виникає.

Інший критерій — масштаб справ. Якщо адвокат зазвичай виграє справу для свого клієнта — конкретної особи, позитивний ефект може бути тільки для клієнта або певної групи осіб, які перебувають у схожих обставинах. Коли справу виграє чи програє Мін’юст, то її ефект можуть відчути всі українці загалом.

Щоправда, хизуватися такими кейсами не дуже зручно. Усе тому, що нашими опонентами є громадяни або юридичні особи. І коли ти відстояв позицію держави, оприлюднити новину, що ми, мовляв, виграли в громадянина чи іншого органу державної влади, не дуже доречно.

Хоча є справи, якими ми відверто пишаємося. З останніх це, наприклад, справа про новий український правопис. Хоча юридично програли конкретні громадяни, які подали позов, але фактично виграли всі українці.

 

— Чи є суттєві відмінності в роботі, коли йдеться про «національний» чи про міжнародний/міждержавний спір?

— Насамперед, за винятком дуже обмеженого переліку обставин, ми не можемо стати ініціатором судового розгляду в Україні. До справи ми підключаємось, коли до суду надходить справа за позовом до КМУ, після чого ми отримуємо доручення на представництво і готуємося до судового захисту інтересів держави.

Так само ми не можемо представляти інтереси будь­якого органу державної влади, хоча нам часто пропонують вчиняти подібні дії. Ми не подаємо позови в інтересах держави, як це можуть зробити державні органи чи прокурори в інтересах України в особі конкретного органу. Але КМУ сам не володіє певною власністю, його права реалізовуються через урядові органи, а ті наділені власною правосуб’єктністю, і вони самі мають право подавати позови або в їх інтересах може діяти прокуратура.

Міжнародні спори, на відміну від внутрішніх, ми можемо ініціювати, звісно, узгодивши позицію. Крім того, супровід «національних» спорів ми повністю проводимо самостійно, а от на міжнародній арені ми постійно закуповуємо послуги юридичних радників. Як правило, це міжнародні або великі іноземні компанії у відповідній юрисдикції, в якій буде розглядатися спір.

Такі закупівлі є вимушеними, оскільки ми не знаємо і не можемо знати особливостей національного регулювання питань, місцевого процесуального законодавства чи навіть не можемо діяти без місцевого адвоката. Тому послуги локальних експертів ми купуємо.

Водночас усю підготовчу роботу в Україні — збір доказів, підготовку документів, отримання експертиз та висновків — ми забезпечуємо власними зусиллями.

 

— Я дивилася плани на тендери Мін’юсту і побачила дуже цікаву річ: цінники на закупівлі вельми розрізняється. Це може бути і 4 мільйони гривень, і 104. Як визначається допустима вартість послуг?

— Закупівля відбувається за переговорною процедурою через дозвіл КМУ та процедуру добору охочих, чиї заявки розглядає тендерний комітет. Тут державі дуже складно конкурувати чи диктувати свої умови. Усі компанії розуміють, що оплата послуг навіть економічно розвинутими державами потребуватиме певного часу. Це пов’язано з особливостями бюджетних процесів.

Також важливі ціна позову, обсяг матеріалів, кількість свідків та інші фактори. Якщо заявлених вимог на мільярди доларів США, обсягів роботи — на кілька років, доволі логічно, що послуги юристів обійдуться щонайменше в декілька мільйонів.

 

— Маючи такий досвід, чи не намагалися об’єднати представництво інтересів усіх державних органів, принаймні центральних, в одному відомстві?

— Справді, така ідея була ще у 2019 році, проте від її втілення ми дуже швидко відмовилися, проаналізувавши всі ризики.

Питання оптимізації структури урядових органів, що здійснюють судове представництво, порушував, зокрема, міністр Кабінету Міністрів України Дмитро Дубілет, і тому ми логічно дійшли до ідеї виокремити юридичні департаменти з усіх міністерств і зробити один загальний департамент судового представництва при Мін’юсті чи взагалі як окремий орган. Це могло б мати вигляд добре структурованої юридичної фірми, яка має десяток практик. Людський ресурс ми б могли залучити, власне, з відповідних відділів центральних органів влади та перерозподілити кошти на їх утримання.

Однак потім ми почали тестувати на життєздатність саму ідею, що регулятор регулює, а судами не переймається. І виявили, що регулятор буде перейматися не тільки ухваленням акта чи рішенням і його реалізацією, а й долею на випадок оскарження. Тож у співробітників такого представницького органу буде дуже непроста система підпорядкування: з одного боку Мін’юсту, з іншого — міністерству, чий акт оскаржується. Кожен буде давати свої поради чи ставити задачі, одночасне виконання яких буде неможливим.

Інша проблема — масовість спорів у деяких держаних органах. Наприклад, у Міністерстві внутрішніх справ України. Адміністративні протоколи, складені поліцейськими, оскаржуються сотнями на добу. Або того ж самого Пенсійного фонду України та інших органів соціального захисту. Нам довелось би робити окремі відділи тільки для цих двох органів.

Тож ми зважили і відмовилися від ідеї, щоб не втратити якість цієї роботи.

Ба більше, ми спробували якось об’єднати в департамент судової роботи всі спори в межах Мін’юсту і стикнулися з тим, що деякі з них дуже специфічні і варто, щоб їх координували відповідні департаменти. Це стосується спорів щодо скасування реєстраційних дій або спорів за участі державної виконавчої служби.

Тож тепер кожен у межах своєї компетенції забезпечує і регулювання, і судовий захист своїх актів та рішень.

 

— Тобто нічого не змінилося?

— Не змінилося за структурою чи формою. А от суть значно змінилася за останні роки. Коли міністром юстиції України став Денис Малюська, який полюбляє простоту, зрозумілість і мінімалізм, змінилася суть роботи працівників судового департаменту — ми змінили підходи до документів, які готуються спеціалістами, стали готувати позови по суті, логічно структуровані, тобто такі, які можна раз прочитати й одразу зрозуміти, хто, про що й чому звертається. Замість докладання зусиль до подання максимального обсягу процесуальних документів, ми зосередилися на підготовці правової позиції та поданні у зручній для сприйняття формі. Це не було якесь абсолютне новаторство. До того вже подібні зміни впроваджувалися у департаменті міжнародних спорів Іваном Ліщиною (заступником міністра юстиції України у 2016—2021 роках), який працював і за попереднього складу уряду. Ми ж змогли поширити таку позитивну практику на інші структурні підрозділи.

Це не було просто для працівників, яким роками ставили завдання «написати щонайменше 30 сторінок позову», але зрештою сьогодні комфортно всім.

 

Бесіду вела Ірина ГОНЧАР, «Юридична практика»

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA