Конфлікти між учасниками судових засідань — буденність, яка є одним із природних проявів принципу змагальності процесу. Але буває так, що градус непорозуміння зашкалює і сенс продовжувати процесуальне спілкування зникає. Чи може адвокат у таких випадках просто встати і вийти із зали, спробуємо розібратися на прикладі практики Верховного Суду і Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Керує суддя

Процесуальне законодавство визначає загальні правила поведінки сторін у суді і покладає відповідальність за організацію розгляду справи на суддю, який керує ходом процесу.

Так, у кримінальному провадженні (де найбільш гостро проявляються непорозуміння) сторони, учасники та інші особи зобов’язані додержуватися порядку і беззаперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого (стаття 329 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України). При вході та виході суду всі повинні встати. Допит свідків, заявлення клопотань, подання заперечень — стоячи і після надання слова. Відхилення від цих та інших правил можливе лише з дозволу головуючого.

А у разі невиконання розпорядження головуючого прокурором чи захисником суддя робить їм попередження про відповідальність за неповагу до суду. Питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги вирішується судом негайно після вчинення порушення (стаття 330 КПК України).

Аналогічні по суті положення містять також Цивільний (статті 12, 145) та Господарський (статті 13, 133) процесуальні кодекси, де також передбачена керівна роль судді та відповідальність учасників й інших осіб за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого. Йдеться про попередження, а у разі повторного вчинення — видалення із зали судового засідання.

Усе це спрямовано на забезпечення ефективності діяльності суду через дотримання певного рівня правової поведінки, культури юридичної практики і професійної правової культури. З одного боку, адвокат, який без дозволу головуючого залишає засідання і блокує розгляд справи, ставить під питання ефективність судочинства у розумінні формальних правил закону. Але з іншого — очевидно, що подібний демарш також має своє обґрунтування. І в окремих випадках він буває пов’язаний із необхідністю забезпечення таких цінностей та інтересів, від яких так само, а ­можливо, навіть і більше, залежить справедливість суду — його ефективність у широкому значенні. Видається, що саме цей момент і є визначальним у дискусіях навколо оцінки поведінки адвоката в процесі. Розглянемо далі його втілення на практиці.

Відсутність контакту з клієнтом

Під час розгляду районним судом клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України про обрання запобіжного заходу у вигляді утримання пі­дозрюваного його адвокати склали з себе повноваження захисників та покинули залу судового засідання. Зазначена обставина стала підставою для оголошення перерви у судовому засіданні. Оскільки, на думку детектива НАБУ, подібна поведінка адвокатів суперечить Правилам адвокатської етики та присязі адвоката, правоохоронець звернулася до КДКА зі скаргою.

Але в дисциплінарній палаті справу закрили. Там виходили з того, що під час проведення засідання підозрюваний перебував у непритомному (фактично безпорадному) стані. І це не дозволяло йому скористатися своїм правом на безпосередню участь у судовому засіданні, користуватися процесуальними правами, передбаченими КПК України. Оскільки слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотань про відкладення судового засідання з підстав стану здоров’я підозрюваного, адвокати були позбавлені можливості погоджувати правову позицію з клієнтом та здійснювати його належний захист. На цих підставах кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури дійшла висновку, що в судовому засіданні дії адвокатів були вчинені з дотриманням принципу домінантності інтересів підзахисного, з метою недопущення порушення прав підозрюваного та у спосіб, що не заборонений законодавством. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури погодилася з такими висновками і з ініціативи НАБУ справа потрапила до суду.

В остаточному рішенні у цій справі Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що для цілей перевірки наявності підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності, дії адвоката слід оцінювати з точки зору необхідності дотримання балансу між вимогами процесуального закону та недопущенням настання несприятливих наслідків для інтересів клієнта, а також з урахуванням обставин, за яких такі дії були вчинені.

Суди також посилалися на рішення Європейського суду з прав людини від 31 січня 2014 року у справі «Тарасов проти України», відповідно до якого право обвинуваченого за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на ефективну участь у судовому розгляді його справи включає в себе не лише право відвідувати, але й також чути та розуміти хід провадження. Властиві самому поняттю змагального провадження, ці права можуть бути виведені з права обвинуваченого, зокрема зазначеного у пункті 3 статті 6 Конвенції «захищати себе особисто». «Ефективна участь» у цьому контексті означає, що обвинувачений розуміє загалом характер провадження та ступінь важливості предмета спору для нього, включаючи обсяги будь-яких санкцій, що можуть бути застосовані. Він також повинен мати можливість пояснити захисникам свою версію перебігу подій, вказати на всі свідчення, з якими він не погоджується, та повідомити про будь-які факти, що мають бути наведені на його захист.

З огляду на те, що дії адвокатів були спрямовані на захист прав підзахисного, колегія суддів (рішення КАС ВС від 23 грудня 2020 року у справі № 826/11330/17) констатувала відсутність підстав для їх притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Неможливі умови захисту

У разі неможливості надання адвокатом професійної правничої допомоги в неналежно облаш­тованому залі судових засідань (без наявності щонайменше столу та стільців для адвоката та його клієнта з можливістю їхнього безперешкодного конфіденційного спілкування) залишення адвокатом такої зали судових засідань не може розцінюватись як порушення Правил адвокатської етики, трактуватись як прояв неповаги до суду та слугувати притягненню адвоката до відповідальності, встановленої законом. Такого висновку дійшла Рада адвокатів України у своєму рішенні від 27 червня 2019 року № 86 «Про вжиття заходів щодо недопущення порушення права особи на отримання професійної правничої допомоги», яке було ухвалене за зверненням народного депутата у справі «вертолітних податківців». Тоді в Дніпровському районному суді міста Києва для 25 обвинувачених та 53 захисників були відсутні умови для ефективної участі у розгляді справи через відсутність спеціально облаштованих тимчасових робочих місць.

У РАУ виходили з того, що представництво інтересів клієнта в суді відбувається в рамках адвокатської діяльності. І зал судових засідань є місцем здійснення адвокатської діяльності, яке повинно відповідати вимогам до робочого місця (щонайменше із наявністю столу та стільця), освітлення, рівнів вібрації і шуму, мікроклімату в приміщенні тощо, передбачених законодавством про охорону праці та санітарним нормам. А відсутність належних умов для роботи адвоката є по суті перешкодою для кваліфікованого представництва (захисту) інтересів клієнта, що суперечить правам громадян України гарантованим Конституцією України.

Як приклад реалізації такого підходу адвокати нагадали, що при здійсненні представництва інтересів обвинуваченого в судовому засіданні захисник повинен мати змогу безперешкодно спілкуватись із підзахисним. Це було підтверджено рішенням ЄСПЛ у справі «Сахновський проти Росії», де акцент робився на праві обвинуваченого спілкуватись зі своїм адвокатом без ризику підслуховування третьою стороною, що є однією з основних вимог справедливого судового розгляду в демократичному суспільстві. В іншому випадку правова допомога втрачає значну частину своєї корисності.

Відсутність належних умов для роботи адвоката є по суті перешкодою для захисту інтересів клієнта та унеможливлює надання професійної правничої допомоги.

Рамки протесту

Коли ВАКС відмовив адвокатам у задоволенні клопотання, один із захисників звинуватив суддів у свавіллі, порушенні права на захист та покинув залу. Його колеги взяли приклад і теж залишили засідання. Роз’яснення головуючої про неможливість такої поведінки, а також попередження за неповагу до суду були при цьому проігноровані. Оскільки за законом участь захисника була обов’язковою, продовжувати засідання в умовах, коли обвинувачений не забезпечений захистом, було неможливо.

Тож у КДКА регіону надійшла ухвала суду, в якій адвокатів звинувачували у створенні умови для перешкоджання судовому розгляду. Сам адвокат пояснив свою поведінку тим, що працює у справі, яка налічує півтисячі томів, лише два місяці, тож не мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами. А в ході засідання прокурор долучив ще документи англійською та німецькою мовами. І головуюча відмовила стороні захисту у задоволенні клопотання про залучення перекладача. Також суд не захотів досліджувати повне відео обшуку у клієнта. Доказ досліджувався ­фрагментарно за вказівками прокурора. Це, на думку захисту, було іміта­цією правосуддя. І, оскільки інших засобів для привернення уваги до порушень прав не залишилося, адвокати на знак протесту пішли із суду.

Дисциплінарна палата не побачила тут ознак проступку. Але у ВКДКА з такою оцінкою колег із регіону не погодилися. На Борисоглібській наголосили, що протест адвоката в процесуальному розумінні має відбуватись у формах, передбачених у чинному законодавстві. У справі, що розглядається, йдеться про правила КПК України. Тож адвокат має подавати заяви, клопотання, скарги, відводи, заперечення, вчиняти інші процесуальні дії.

А от припинення захисту клієнта і залишення засідання, через що довелося відкладати розгляд справи, не можна вважати належною формою реагування адвоката. Тому справу таки було порушено та направлено до дисциплінарної палати для подальшого розгляду відповідно до профільного закону.

Тиснути скаргою

Звісно, поведінку адвоката у залі суду може використати інша сторона як привід для тиску. Адже звернення до дисциплінарних органів зі скаргою може не лише додати клопоту процесуальному опоненту, але й (у разі сприятливого збігу обставин) узагалі вивести його з гри. Йдеться про випадки, коли захистом суду від неповаги починають перейматися прокурори.

Оскільки адвокат у судовому процесі зобов’язаний виконувати вимоги та розпорядження саме головуючого, тож оцінку скарг на поведінку від його процесуального опонента логічно розглядати крізь призму вжитих суддею дій та рішень, ухвалених ним у зв’язку із такою поведінкою адвоката.

Так, у згаданій уже справі № 826/11330/17, де через непритомний стан клієнта адвокати склали з себе повноваження захисників, високі судді звернули увагу на те, що процесуальних дій, які б вказували на протиправну поведінку захисників, головуючим суддею вчинено не було. Слідчий суддя не вважав за необхідне порушити перед органом, уповноваженим на притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності захисників у судових засіданнях. Тож з урахуванням інших обставин ВС підтримав позицію нижчих судів та відмовив НАБУ у задоволенні претензій. Між іншим, такий підхід застосовує і ВКДКА під час оцінки скарг від представників прокуратури та правоохоронних органів (див. рішення № І-024/2018).

Разом із тим відсутність реагування з боку суду на неетичну поведінку адвоката не виключає відповідальності останнього за скаргами учасників процесу, в тому числі, процесуальних опонентів. На це зверталася окрема увага в узагальненнях практики ВКДКА (див. рішення від 27 травня 2021 року № V-006/2021) і як приклад наводилася ситуація, коли в судовому засіданні адвокат залишив залу зі словами: «Я просив вийти з нарадчої кімнати і прийняти рішення з приводу трьох моїх заяв, які я подав. Що за беззаконня таке, до побачення, шановні».

Прояв неповаги до суду прокурор використав як підставу для звернення до КДКА. У дисциплінарній палаті проаналізували докази (звуко- та відеозапис судового засідання) та притягнули адвоката до відповідальності у вигляді попередження. Але прокурор, вважаючи покарання надто м’яким, оскаржив рішення до ВКДКА. Переглядаючи рішення, ВКДКА також врахувала, що від суду не надходило скарг на дії адвоката (рішення № ХІІ-016/2019). При цьому сам адвокат також не оскаржував накладене попередження. І оскільки вид стягнення, застосований до адвоката, відповідав характеру вчиненого ним дисциплінарного проступку та іншим обставинам, вища комісія залишила в силі рішення регіональної КДКА.

Крайній і небажаний

Отже, «демарш» адвоката, коли він без дозволу суду залишає залу засідання, безумовно, містить ознаки дисциплінарного правопорушення, адже така поведінка не узгоджується із нормами процесуального закону. Отже, у разі надходження відповідної скарги до КДКА регіону, зважаючи на положення Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за будь-яких обставин дисциплінарна справа повинна бути порушена.

Чи є у цих діях склад порушення, який матиме наслідком накладення стягнення, — інше питання. Його вирішення прямо залежить від дотримання балансу між ефективністю процесу у контексті дотримання правил поведінки в суді та забезпеченням правосуддя із гарантованим додержанням прав і законних інтересів учасників процесу. А це можливо встановити лише в ході розгляду справи, оцінюючи всі обставини у своїй сукупності.

Очевидно одне: адвокати повин­ні уникати порушень порядку у залі суду. Навіть, якщо це, на їхню думку та думку клієнта, йде на користь тактиці захисту. Залишення зали — це крайній захід. Тому слід ретельно зважати всі «за» і «проти». А також бути готовим до того, що свої мотиви і їх правове обґрунтування доведеться додатково відстоювати в дисциплінарних органах адвокатури.

Автор: Віктор ВОВНЮК адвокат, голова секретаріату ВКДКА