Місія (не)здійсненна — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Юридична практика № 25-26 (1226-1227) » Місія (не)здійсненна

Місія (не)здійсненна

Юридична спільнота зауважує, що Україна є однією з країн-лідерів щодо невиконання рішень ЄСПЛ і це потрібно змінювати правовими механізмами

Представники юридичної спільноти, починаючи від науковців-теоретиків, закінчуючи адвокатами-практиками, не раз наголошували на тому, що Україна є однією з країн-лідерів щодо невиконання рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Причому це проявляється не лише у сфері кримінальної юстиції, але і в інших галузях права. Проте розуміння проблеми ще не означає її вирішення. Відповідно до частини 4 статті 382 Кримінального кодексу України (КК) умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини є кримінальним правопорушенням, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Водночас жодну особу не було притягнуто до відповідальності за частиною 4 статті 382 КК України, що свідчить про неефективність цих законодавчих положень і необхідність пошуків інших механізмів виконання рішень ЄСПЛ. Саме з таким меседжем звернулися автори законопроєктів № 5577 і № 5578. Ціль цих законодавчих ініціатив — запровадження правового механізму, який би гарантував виконання рішень ЄСПЛ та визначав порядок притягнення до відповідальності суддів, інших посадових і службових осіб державних органів, винних у вчиненні дій (бездіяльності), які стали підставою порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та, відповідно, прийняття негативного для України рішення ЄСПЛ.

Людмила Куса, адвокат GRACERS law firm, зазначає, що сама ідея про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення відповідальності за невиконання рішень судів є правильною, оскільки в Україні не виконується низка таких рішень, зокрема у сфері пенсійного забезпечення щодо перерахунку виплат пенсіонерам.

Однак проблема невиконання рішень ЄСПЛ не є настільки масштабною та глобальною, щоб обумовлювати доречність законодавчих ініціатив саме в цьому контексті, адже в наведених проєктах законів не запропоновано дієвих механізмів для поліпшення стану виконання рішень ЄСПЛ.

А тому, хоч удосконалення алгоритмів виконання судових рішень в цілому і є актуальним, проте, на жаль, зміст зазначених законопроєктів прямо суперечить цьому. Оскільки насправді законопроєкти спрямовані на визначення порядку притягнення до відповідальності осіб, дії яких призвели до порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

 

Полювання на відьом?

Пані Куса вказує на те, що ухвалення цих законопроєктів може призвести до «полювання на відьом» — суддів та інших службових осіб, що мали стосунок до справи, яку переглядав ЄСПЛ та констатував певні порушення.

Законодавчі зміни спрямовано на встановлення для суддів фактично кримінальної відповідальності з порушенням частини 6 статті 3 КК України, яка визначає, що зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу, та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Наведені ініціативи не кореспондуються з нормами статті 214 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України, відповідно до яких прокурор самостійно вносить відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за певним фактом у разі наявності в нього переконання, що імовірно було вчинено кримінальне правопорушення, тимчасом як один із проєктів закону позбавляє прокурора такої свободи розсуду та зобов’язує відкрити провадження в обов’язковому порядку.

Запропоновані зміни до статті 219 КПК України наперед констатують винуватість судді, навіть до повідомлення про підозру, оскільки сформульовані таким чином: строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить три місяці в кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого суддею або іншою посадовою чи службовою особою органу державної влади, дії (бездіяльність) якої призвели до порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо це порушення встановлено рішенням Європейського суду з прав людини, що набуло статусу остаточного.

Людмила Куса впевнена, що запропоноване формулювання не витримує жодної критики, адже прямо суперечить нормам статті 17 КПК України.

 

Важелі впливу

Тим паче, що на сьогодні ЄСПЛ констатує найбільш типові порушення, серед яких невиконання чи тривале виконання рішень національних судів і відсутність юридичного засобу захисту у зв’язку з цим; надмірна тривалість проваджень у цивільних і кримінальних справах та відсутність юридичного засобу захисту; жорстоке поводження з особами, які перебувають під контролем держави (у місцях досудового тримання під вартою або в місцях виконання покарань), і неефективність розслідування правоохоронними органами скарг на таке поводження; відсутність передбаченого законодавством ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з такими скаргами тощо.

Таким чином, пропонується фактично притягати суддю до кримінальної відповідальності за порушення строків розгляду справи, однак держава замовчує факт того, що сама і створила колапс, звільнивши повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС).

Відповідно ж до статті 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Тобто вказані законопроєкти не враховують того, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, навіть якщо мало місце порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Беручи до уваги той факт, що згадані вище законодавчі ініціативи активно критикують саме практики, тобто люди, які дуже добре обізнані з тонкощами і нюансами процесів, слушним видається питання, яким же чином було б доцільно посилити відповідальність за невиконання рішень ЄСПЛ.

Людмила Куса акцентує на тому, що згідно зі статтею 1291 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Тоді як контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Однак реальних важелів впливу в суддів щодо виконання рішень у кримінальному судочинстві немає.

Відповідно, правильно було б не посилювати відповідальність певних осіб із метою підтримки популістських гасел, а визначити порядок реального контролю суду за виконанням судового рішення та створити механізми його здійснення.

Для прикладу, запровадити в КПК України норму, тотожну до положення Кодексу адміністративного судочинства України про можливість під час ухвалення певного судового рішення зобов’язати відповідну інституцію подати звіт про виконання цього рішення у встановлений строк та визначити алгоритми наслідків, які настають у разі невиконання.

А щоб уникнути актів жорсткого поводження, слід поліпшувати умови утримання осіб у слідчих ізоляторах, а не встановлювати фактично відповідальність для керівників таких установ, адже поліпшити умови без грошей, яких не виділяє держава, вони не можуть.

Людмила Куса підкреслює: для того щоб не було порушення розумних строків розгляду справ, держава має нарешті вижити заходів для відновлення роботи ВККС та скоротити етапи конкурсного добору для суддів, що призначаються вперше, а не «полювати» та залякувати чинних суддів кримінальною відповідальністю в майбутньому за умови встановлення певних порушень ЄСПЛ. Хоч як парадоксально це звучить, але держава, створивши проблеми щодо виконання рішень ЄСПЛ, тепер намагається самоусунутися та перекласти відповідальність на інших, хоча насправді має покарати сама себе.

Саме тому можна констатувати, що питання покращення якості виконання рішень ЄСПЛ залишається відкритим, адже в цьому аспекті, як ніколи, потрібні виваженість, упевненість і чіткий план дій.

Альона СТУЛІНА «Юридична практика»


КОМЕНТАР

 

Чіткий механізм відсутній
Злата СИМОНЕНКО, радник Sayenko Kharenko

Невиконання рішень ЄСПЛ є однією з ключових проблем в Україні в частині здійснення правосуддя. На жаль, сьогодні Україна — одна з лідерів серед держав, які не виконують рішення ЄСПЛ, що призводить до оскарження таких дій знову до органів правосуддя та донарахування виплат для громадян. Відповідно до пояснювальних записок запропоновані законопроєкти мають на меті нібито вирішити проблему невиконання рішень ЄСПЛ.

Водночас проєкти не містять чіткого та прозорого механізму врегулювання цієї проблеми. Зокрема, пропонується встановити строки досудового розслідування в кримінальних провадженнях, відкритих на підставі рішень ЄСПЛ проти України, щонайбільше три місяці. Однак цього часу може бути недостатньо для проведення об’єктивного розслідування. Ба більше, це потенційно призведе до закриття таких кримінальних проваджень, оскільки провести всі необхідні слідчі дії, зокрема допити, вилучення документів, та підготувати обвинувальний акт до суду за три місяці майже неможливо. Окрім того, законодавець пропонує заборонити подовжувати строки досудового розслідування, що також може суттєво вплинути на якість його проведення.

Варто звернути увагу і на той факт, що відкриття кримінальних проваджень не є ефективним інструментом для вдосконалення процедури виконання рішень ЄСПЛ. На практиці рішення ЄСПЛ не виконуються або умисно, або через нестачу коштів у державному бюджеті. Саме тому доцільніше чітко і детально прописати, яким чином формується бюджет на виконання рішень ЄСПЛ, та визначити безпосередньо відповідальних осіб.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA