Ліквідувати не можна реформувати — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Український адвокат № 4-5 (176-177) » Ліквідувати не можна реформувати

Ліквідувати не можна реформувати

Зайшовши у глухий правовий кут щодо вирішення позбавлення політичного впливу окремих суддів, Президент країни пішов на два кардинальних кроки. По-перше, скасував укази про призначення суддів Конституційного Суду України Олександра Тупицького та Олександра Касмініна. По-друге, вніс невідкладний законопроєкт про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК) та створення Київського міського окружного адміністративного суду (КМОАС). Чи може замінити така ліквідація реальну реформу — коментують юристи.

Питання не в назві, а в юрисдикції
Андрій ГВОЗДЕЦЬКИЙ,
адвокат, партнер ADER HABER

 

— Одразу дві ініціативи Президента України змусили затамувати подих та «запастися попкорном» юридичну спільноту — наприкінці березня своїм указом Президент скасував два президентських укази 2013 року, якими було призначено суддями Конституційного Суду України Олександра Тупицького та Олександра Касмініна, а вже у квітні вніс до Верховної Ради України невідкладний законопроєкт про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва. Мотивуючи такі непересічні рішення, глава держави вказував на відсутність довіри до КСУ та ОАСК, а також про суспільний запит на таку реакцію Президента.

Питання кризи суспільної довіри до конституційного та адміністративного судочинства — це в першу чергу питання незгоди зі змістом рішень цих судів.

Пригадується, що найбільш резонансним рішенням КСУ 2019 року, напевно, є рішення, яке підтвердило відповідність Основному Закону України одного з перших президентських указів Володимира Зеленського — про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Те рішення широко обговорювалось і по-різному оцінювалось як правниками, так і в суспільстві. Уже наступного, 2020, року незгода з рішеннями КСУ та неоднозначне їх сприйняття суспільством стали детонатором уваги Президента до цього органу. Уже не всі пригадають, що за цей час глава держави встиг подати, а потім відкликати законопроєкт про припинення повноважень усього складу КСУ, але пошуки юридичного механізму «не залишити зло непокараним» продовжилися. Зреш­тою, зупинилися на згаданому указі щодо двох суддів КСУ.

Ідея ліквідації ОАСК, щодо окремих судових рішень якого теж були дискусії, також не нова — кожен незадоволений знаходив причину саме в ОАСК та його суддях, а не в змісті та підставах рішень суду. Насправді ж чимала кількість таких резонансних рішень залишалися без змін після перегляду в апеляційному та касаційному порядках, але це вже поза увагою медіа та ­виразників громадського гніву. Дійсно, суспільство бачило різні викривальні матеріали, які точно не створюють позитивний імідж суддів ОАСК, менше з тим, використовувалося це переважно завжди для обґрунтування незгоди та сумнівів щодо законності рішень цього суду.

Ні Указом Президента, ні Законом України не скасувати антич­ний принцип «Ніщо не виникає з нічого», який у фізиці знайшов своє продовження в тому, що це ж ніщо і «не зникає нікуди». Секрет резонансу рішень саме цих судів у колі справ, які їм підсудні. КСУ вирішує питання щодо офіційного тлумачення Конституції України та конституційності законів та актів Верховної Ради, Президента України та Кабінету Міністрів України. Окружний адміністративний суд, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, має виключну підсудність щодо оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств, Національного банку України, справи щодо заборон політичних партій та інші.

Чи будуть менш резонансними рішення Київського міського окружного адміністративного суду, утворити який пропонує Президент? Територіальна юрисдикція цього суду поширюватиметься на те саме місто Київ, цей суд буде розглядати справи щодо тих самих питань, питань резонансних та суспільно важливих, так само будуть ті, хто буде не згоден з його рішеннями. Те саме стосується і КСУ. У нього на розгляді перебувають справи щодо ринку землі, мовний закон, закон про люстрацію. Обурення і незгода з майбутніми рішеннями КСУ неминучі, просто це будуть або прихильники, або противники положень згаданих законів. Якщо певну частину суспільства або Президента України не задовольняє наявність можливості оскарження дій та актів певних суб’єктів владних повноважень, то просте рішення: взагалі вивести їх за межі юрисдикції будь-якого суду, визначити їх як такі, що не можуть бути оскаржені. Але ж чи задовольнить суспільство такий підхід?

Зміст та завдання адміністративного і конституційного судочинства натомість якраз і обумовлені метою, по-перше, захисту прав та інтересів, порушених такими діями чи актами, а по-друге, становлять собою елемент системи стримування і противаг у владі, не допускаючи свавільної діяльності та поведінки інших гілок влади. Натомість механізм судового конт­ролю існує і передбачений у вигляді апеляційного та касаційного перегляду; у випадку з рішеннями КСУ законодавчо встановлено їх остаточний характер та неможливість оскарження, що загалом відповідає звичайній міжнародній практиці, оскільки конституційний конт­роль має винятковий характер.

Інша річ — які ще наслідки спричинять президентські ініціативи.

Указ Президента України з приводу суддів КСУ викликає чимало питань щодо юридичної досконалості. Відомо, що судді оскаржили його до Верховного Суду. І, враховуючи, що підхід до вичерпання дії індивідуальних, зокрема номінаційних, актів їх одноразовим виконанням є усталеним, то розгляд і вирішення цієї справи точно заслуговують на увагу правничої спільноти. У разі відступу від наведеної позиції наслідки для правозастовної практики важко навіть передбачити.

Не можна виключати, що у випадку ухвалення Верховним Судом рішень не на користь суддів КСУ останні звертатимуться до Європейського суду з прав людини. До слова, в ЄСПЛ вже є справа за заявою одного з попередників Олександра Тупицького — Голови КСУ в 2018–2019 роках Станіслава Шевчука.

Іншою проблемою є питання «неукомплектованості» Конституційного Суду. Без суддів Тупицького та Касмініна у КСУ залишаться 14 суддів. Засідання Великої Палати КСУ не будуть повноважними у разі відсутності на них щонайменше ще трьох суддів (кворум — 12 суддів), а отже, розгляд конституційних подань щодо будь-якого питання може бути заблокований.

Якщо говорити про ОАСК, то уваги заслуговує одразу декілька моментів.

ОАСК — один із найбільших за кількістю суддів суд першої інстанції в Україні (суддівський ­корпус складають 49 суддів), однак з огляду на завантаженість суду швидкість розгляду судових справ далека від вимог КАС України. У той же час у складі Київського окружного адміністративного суду, до якого на перехідний період пропонується передати справи ОАСК, лише 22 судді. І з їх провадження нікуди не зникають підсудні саме цьому суду справи. В ОАСК за рік розглядалося 25–30 тисяч справ (у 2020-му — понад 31 тисяча). Зараз у провадженні суду перебуває понад 45 тисяч справ.

До цього треба додати і те, що відповідно до КАС України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку (якщо врахувати необізнаність суддів КОАС з матеріалами справ, то фактично це стосуватиметься і справ, де зміна складу суду матиме місце на стадії розгляду по суті). А з дня початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду КОАС повинен буде передати справи ОАСКу до новоутвореного суду. І знову розгляд починається спочатку. Тому, як уже жартують деякі юристи, КОАС може і не починати.

Інше питання, що призначення суддів до новоутвореного КМОАС неможливе без Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, робота якої була припинена ще в листопаді 2019 року.

А отже, годі й шукати відповіді на питання, скільки учасникам справ ОАСК доведеться очікувати розгляду їх справ, а значить, і захисту своїх прав.

Не вирішує президентський законопроєкт і питання щодо самих суддів ОАСК. У разі ліквідації суду закон вимагає вирішити питання про переведення суддів цього суду до інших судів (у тому числі, це може бути і новоутворений ­КМОАС). Звільнення ж названих суддів з підстав, відмінних від стану здоров’я і за власним бажанням, є так само неможливим без ВККС. І це ми ще не згадали, що й щодо складу Вищої ради правосуддя в суспільстві теж лунають дискусії, претензії і зауваження.

Наостанок, у разі прийняття президентського законопроєкту щодо ліквідації ОАСК питання про конституційність такого закону може бути скероване до КСУ. Хоча повноваження Президента України внести до Верховної Ради законопроєкт про ліквідацію суду, ліквідація суду законом і повноваження Верховної Ради прийняти такий закон сумнівів не викликають, його перехідні положення цілком можуть стати предметом прискіп­ливої перевірки на відповідність.

Дуже важливо, щоб ініціативи, спрямовані на підвищення довіри до правосуддя і конституційного судочинства, не спрацювали нав­паки. Перенесення добре відомого механізму ліквідації одного органу і утворення нового з такими ж повноваженнями на судову систему створює загрозливий для системи судоустрою, авторитету правосуддя і незалежності суддів прецедент.


Проблеми для бізнесу і громадян
Ірина КОБЕЦЬ,
радниця Юридичної групи LCF, керівниця практики судових спорів

 

— Своєчасне та якісне правосуддя — це основний запит суспільства та бізнесу до судової системи. Причому важливість цих двох критеріїв на одному рівні. Несвоєчасне правосуддя тотожне з відсутністю правосуддя взагалі.

Що таке в розрізі вказаних критеріїв працюючий адміністративний суд у місті Києві?

Для бізнесу — це, в першу чергу, можливість оскаржити результати перевірок чи інших дій контролюючих органів.

Для населення — це, в першу чергу, можливість отримати перерахунок зменшеної пенсії чи скасованої іншої соціальної виплати.

Для всіх — це можливість оскаржити незаконні, несправедливі, на їхню думку, рішення чи дії виконавчої влади.

Тобто, адміністративний суд — це можливість у легальний спосіб показати незгоду з рішеннями чи діями влади. Таке право є необхідним елементом збалансування влади та функціонування системи стримувань та противаг.

Ось чому таким важливим є працюючий адміністративний суд у місті Києві безвідносно до того, як він буде називатись. А тому рішення щодо його функціонування мають бути збалансованими, а не мати популістський характер.

А тепер до наслідків ініціативи ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва у запропонований спосіб.

Давайте повернемось трохи вже до історії. Рішення про ліквідацію суду та створення на його базі нового — не є чимось новим для нашої правової системи.

29 грудня 2017 року в рамках судової реформи указами Президента України були ліквідовані всі апеляційні суди, а також місцеві загальні та господарські суди. На базі вказаних судів повинні були бути створені нові окружні суди.

По регіону м. Київ нові Київський апеляційний суд та Північний апеляційний господарський суд розпочали свою роботу 3 ­жовтня 2018 року. Тобто, для запуску нових апеляційних судів знадобилось десять місяців. І це при працюючій на той момент Вищій кваліфікаційній комісії суддів України. А процес створення нових судів першої інстанції ще й досі не завершений.

Тож при найоптимістичнішому прогнозі процес створення нового суду не може тривати менше шести місяців. І це за умови, що працюватиме ВККС, яка сформує суддівський корпус нового суду.

Давайте інші цифри.

За повідомленнями ОАСК, наразі в провадженні суду перебуває майже 45 тисяч справ. Усі ці справи повинні бути передані Київському окружному адміністративному суду. Тобто, 45 тисяч справ — це додаткове навантаження на 22 суддів Київського окружного адміністративного суду, в яких і своїх чимало.

Слухання у кожній справі розпоч­неться спочатку. А потім, якщо до моменту початку функціонування нового Київського міського окружного адміністративного суду, вони не будуть розглянуті (з великою долею вірогідності, рішення щодо них не будуть прийнятті), то їх розгляд вже втретє розпочнеться спочатку в новоствореному суді.

Чи буде таке правосуддя своєчасним? Питання риторичне. Яка кількість справ накопиться до моменту початку функціонування суду, залишається здогадуватися. Однак прогнози явно не оптимістичні.

Саме тому ліквідація ОАСК у запропонованому вигляді точно поглиблює кризу несвоєчасного правосуддя в адміністративній юрисдикції.

Чи є питання до діяльності Окружного адміністративного суду міста Києва? Так, безумовно. Однак питання, напевно, не до інституції як такої. А тому створення колапсу та умов, за яких об’єктивно стане неможливо отримати своєчасне судове рішення, точно не є оптимальним розв’язанням проблеми.


Загроза конституційному ладу
Олександр ВОРОНЦОВ,
адвокат, юрист Hillmont Partners

 

— Сьогодні розгорнулась дискусія навколо того, що одні гілки влади намагаються втручатися у діяльність інших гілок влади. За своєю суттю це надзвичайно шкідливо та загрозливо для всього конституційного устрою країни.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Це визначено статтею 19 Конституції України.

Принагідно, судовій гілці влади гарантується незалежність і недоторканність, яка визначена Конституцією і законами України.

Проте, як ми бачимо, останнім часом відбуваються процеси, коли певний суд може бути просто ліквідований. Тому виникають питання щодо політичної складової рішень відповідних органів держави щодо ліквідації судів, які приймають незручні рішення для влади.

Останньою гучною подією стало внесення Президентом України до Верховної Ради проєкту Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва».

Як можна побачити з офіційних заяв, які розміщені на офіційному інтернет-представництві Президента України, таке рішення було прийнято, оскільки начебто Окружний адміністративний суд міста Києва втратив довіру суспільства, судді корумповані, а сам суд може поставити хрест на будь-якому досягненні держави, будь-якій реформі.

Коли немає обвинувальних вироків суддям, які набули б законної сили, а також беззаперечних доказів, які свідчили б про втрату суспільством довіри до певного суду, навряд чи можна погодитись із тим, що не відбувається втручання в діяльність суду та не здійснюється тиск на суддів, що саме по собі вже є порушення норм Конституції України.

За таких умов ми є свідками надзвичайно загрозливої тенденції, коли здійснення правосуддя може бути поставлене під загрозу через певні політичні аспекти, адже на сьогодні майже 45 тисяч справ знаходяться на розгляді в ОАСК. І ці справи стосуються кожного громадянина: від нарахування пенсій, соціальних пільг, оскарження рішень податкових органів до оскарження рішень уряду.

Як показує практика, будь-які незаконні дії, від кого б вони не виходили, рано чи пізно визнаються такими, скасовуються рішення, визнаються неконституційними закони. Але поки триває цей процес, страждають громадяни та бізнес, які втрачають час та можливості.

Тож перед ухваленням будь-яких політичних рішень органам державної влади потрібно пересвідчитись щодо законності таких дій та дивитись не просто на один крок уперед, а бачити перспективу на майбутнє.


Є інший шлях
Ганна ЩЕННІКОВА,
адвокатка, керівниця кримінальної практики ЮФ «Горецький і Партнери»

 

— Розмови про необхідність реформування судової системи вже ведуться чи не останнє десятиліття. Однак намагання змінити третю гілку влади досі не увінчалися успіхом. Ба, більше. Останні події, пов’язані із визнанням неконституційними ключових досягнень антикорупційної реформи, спричинили конституційну кризу в Україні.

До того ж з 11 грудня 2020 року втратила чинність стаття 375 Кримінального кодексу України, яка передбачала кримінальну відповідальність суддів за «завідомо неправосудні» вироки й ухвали. Водночас з рішення Конституційного Суду, який визнав цю норму неконституційною, випливає, що кримінальна відповідальність за такий злочин усе ж таки повинна бути. Однак за пів року відстрочки Верховна Рада України так і не спромоглась напрацювати адекватні зміни до законодавства. Ця обставина створює уявлення про безкарність служителів Феміди у разі винесення рішень, що прямо суперечать не лише нормам Закону, а й логіці та нормам моралі.

І, здавалося б, цю проблему може хоч якимось чином розв’язати Вища рада правосуддя (ВРП), яка була утворена у 2016 році на заміну Вищій раді юстиції. Однак, як відомо, «диявол ховається в деталях».

Порядок формування ВРП передбачає обрання десяти її членів з числа самих же суддів. По два члени обираються Президентом, Верховною Радою, з’їздом науковців, з’їздом адвокатів та конференцією прокурорів.

Зараз члени ВРП не проходять перевірки на доброчесність. Таким чином, маємо орган, у руках якого зосереджено повний конт­роль за призначенням та звільненням суддів, а також їх притягнення до відповідальності за порушення, доб­рочесність яких ґрунтується лише на довірі. Тому виникає логічне запитання: а чи можливе формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів з огляду на викладене?

Згідно зі Звітом за результатами дослідження «Ставлення громадян України до судової системи» цент­ру Разумкова, ставлення українців до судової реформи є переважно негативним. І лише 2 % респондентів вважають, що судова реформа в Україні майже завершена і всі базові зміни проведені.

До недовіри населення додалась проблема кадрового голоду на місцях, адже з листопада 2019 року припинені повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) України — органу, який проводить конкурсні відбори кандидатів до суддівського корпусу та займається перевіркою їхнього кваліфікаційного рівня. Це призвело до того, що наразі не вистачає майже третини від необхідної кількості суддів. Як наслідок, громадяни тривалий час очікують розгляду справ у судах.

Чи розв’яже ці проблеми ліквідація судів та скасування указів про призначення суддів в умовах, що склалися?

Однозначно ні! Це лише поглибить кризові явища, які, на жаль, мають місце сьогодні.

Переконана, що ситуацію зможуть змінити такі заходи, яких треба вжити невідкладно:

— необхідно терміново розв’язати кадрові проблеми. Для цього — розблокувати роботу ВККС, що стане можливим найближчим часом у разі ухвалення закону, яким вносяться зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких інших законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування;

— не зайвою видається ідея провести оцінку доброчесності членів ВРП. Для цього Президент пропонує створити Етичну раду у складі трьох суддів чи суддів у відставці, яких делегує Рада суддів, і трьох експертів від міжнародних організацій, з якими співпрацює Україна в питанні антикорупційної та судової реформ;

— враховуючи обставини, в яких ми живемо, ефективним може бути вирішення питання про уточнення законодавства про кримінальну відповідальність суддів. Утім, потрібно повернути не лише кримінальну відповідальність за незаконні рішення, але й забезпечити невідворотність покарання.

 

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA