БЕНЕДИСЮК Сергій — партнер Юридичної групи LCF, керівник практики корпоративного права та M&A, м. Київ

Минулого літа набрав чинності Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», що ознаменував відкриття ринку грального бізнесу, який формально було заборонено від 2009 року, і в лютому 2021 року Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей видала першу ліцензію. На арені гральної індустрії України з’явилося і продовжує з’являтися чимало суб’єктів господарювання, зокрема й іноземних інвесторів. У зв’язку з активізацією бізнес‑процесів актуальним є питання структурування корпоративних відносин у сфері гемблінгу.

Партнери у гральній індустрії

Структурування корпоративних відносин між партнерами у гральній індустрії має низку особливостей як юридичного, так і організаційного характеру. Нещодавно легалізований гральний бізнес, що вимагає значних витрат на ліцензії, гральне обладнання та програмне забезпечення, видається непередбачуваною та доволі ризикованою галуззю. Інвестори, особливо іноземні, інвестуючи в Україну, в цілому поводяться досить обережно, враховуючи недостатню правову визначеність українського законодавства, слабкий захист інвестицій та інколи непослідовне правосуддя. Саме тому поширеною практикою є розподіл ризиків, коли більш‑менш значні проєкти у сфері грального бізнесу реалізують два інвестори або більше; практика, коли один інвестор самостійно відкриває казино чи зали гральних автоматів, також існує, але вона не є правилом. Відповідно, в таких проєктах важливим юридичним складником є врегулювання відносин між кількома партнерами.

Справді, зазвичай партнери обирають між собою того учасника проєкту, який має досвід і знання у сфері грального бізнесу або ж може знайти відповідний персонал, і такий партнер і буде відповідати за поточну діяльність спільного суб’єкта господарювання. З досвіду: в цій індустрії спільна участь в операційній діяльності не є усталеною практикою. Водночас решта партнерів зазвичай не є «сплячими», та їх функція не зводиться до інвестування й отримання прибутку.

Непередбачуваність ринку азартних ігор вимагає розробки ретельного алгоритму дій у разі настання неординарних ситуацій, і зазвичай партнери ретельно розподіляють між собою пов’язані з цим зобов’язання і ризики. Обставини, які вимагатимуть активного залучення всіх партнерів, можуть бути пов’язані зі зміною законодавства, тиском із боку контролювальних органів, запровадженням нових регуляторних обмежень або й взагалі цілковитою забороною грального бізнесу в Україні. Такі зобов’язання партнерів, відповідальність за їх невиконання (включно з відповідальністю за пасивну поведінку в ситуації, що вимагає активних узгоджених дій), деталізовані алгоритми дій у разі виникнення нештатних ситуацій є предметом детального врегулювання в корпоративних договорах чи акціонерних угодах (залежно від того, чи ці відносини структуруються на рівні безпосередньо українських компаній, чи іноземних холдингів).

Захист інвестицій

Оскільки гральна індустрія є новою (чи, скоріше, забутою) для України, досить багато аспектів ведення господарської діяльності в цій сфері, включаючи очікування щодо отримання прибутку, а також можливої необхідності внесення додаткового фінансування на початкових етапах, не є легко прогнозованими. Тому моделювання різноманітних сценаріїв розвитку ситуації та відповідні алгоритми дій партнерів також зазвичай опрацьовуються і встановлюються в набагато більше деталізованому вигляді порівняно з більш сталими індустріями. Це стосується і похідних ситуацій, наприклад, щодо того, яку прибутковість закладати в оцінку частки партнера, який бажає вийти з бізнесу на початкових етапах.

Ще одним важливим аспектом загального корпоративного структурування для цієї сфери є захист інвестицій. Саме тому партнери часто використовують як холдингову компанію, розташовану в юрисдикції, що має укладену з Україною угоду про взаємний захист інвестицій. Якщо використання іноземних компаній зазвичай асоціюється з податковою оптимізацією, у сфері грального бізнесу ключову роль відіграє захист інвестицій. Адже партнери хочуть застрахувати себе від регуляторних та загальнополітичних ризиків (наприклад, повної заборони гральної діяльності в майбутньому чи створення таких умов, коли практично вести господарську діяльність у цій сфері стане неможливо), навіть здійснюючи додаткові витрати на створення та утримання іноземної корпоративної структури. Можливість звернення до держави з вимогою про компенсацію збитків у рамках міжнародного інвестиційного арбітражу є, звісно, затратним і тривалим процесом без гарантованого результату, але інвестори у сфері гемблінгу все‑таки зазвичай хочуть мати цю опцію як останній варіант на випадок найгіршого сценарію.

Узагальнюючи сказане, варто наголосити, що під час структурування корпоративних відносин у гемблінгових проєктах слід досить уважно підходити як до питань врегулювання відносин між партнерами, так і до вибудовування корпоративної структури.