Генеральный партнер 2020 года

Издательство ЮРИДИЧЕСКАЯ ПРАКТИКА
Главная » Судовий вісник №1 від 31.01.2020 » Іпотечна настанова

Іпотечна настанова

Рубрика Прецедент
Сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу

Сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам  по собі не припиняє основного зобовязання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом 2 частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку»

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув 10 січня 2020 року у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу грки Л. на рішення Шевченківського районного суду мКиєва відлипня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року, встановив таке.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року грка Л. звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «У» (ПАТ «У») про визнання припиненими зобовязань за договором іпотеки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 листопада 2007 року між акціонернокомерційним банком соціального розвитку «У» (АКБ СР «У»), правонаступником якого є ПАТ «У», та позивачем укладено договір кредиту  *.

У забезпечення виконання зобовязань грки Л. як позичальника за вказаним кредитним договором між банком та позивачем укладено іпотечний договір  ** від 15 листопада 2007 року, предметом якого є належне позивачу нерухоме майно — двокімнатна квартира за адресою ***.

У звязку з невиконанням позивачем умов кредитного договору банк у січні 2016 року звернувся до суду з позовом про стягнення з грки Л. суми заборгованості за кредитом та штрафних санкцій. Рішенням Шевченківського районного суду мКиєва від 23 вересня 2016 року у справі  761/1809/16-ц, яке ухвалою Апеляційного суду мКиєва відгрудня 2016 року залишене без змін, у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав пропуску банком позовної давності.

Оскільки рішенням суду у справі  761/1809/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що позовна давність за основними вимогами до грки Л. як боржника за договором кредиту  * від 15 листопада 2007 року сплила із 11 жовтня 2015 року та банк втратив право задовольнити свої майнові вимоги за цим кредитним договором, позивач вважає, що відтак одночасно припинилась іпотека, якою забезпечене основне зобовязання.

Перебування спірного майна в іпотеці не ґрунтується на приписах чинного законодавства та порушує її права.

За таких обставин просила визнати такою, що припинена, іпотеку, встановлену договором іпотеки  ** від 15 листопада 2007 року, укладеним між АКБ СР «У», правонаступником якого є ПАТ «У», та гркою Л., посвідченим 15 листопада 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу К. та зареєстрованим у реєстрі за  ****, предметом якої є двокімнатна квартира за адресою ***.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду мКиєва відлипня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для припинення зобовязань за договором іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року апеляційну скаргу грки Л. залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду мКиєва відлипня 2018 року залишене без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд врахував, що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до вимог кредитора за основним зобовязанням. Кредитний та іпотечний договори, укладені між сторонами, не встановлюють будьяких інших умов припинення іпотеки, ніж це передбачено в законі. Отже, якщо інше не передбачено договорами, сплив позовної давності до вимог кредитора сам по собі не припиняє основного зобовязання за кредитним договором і не є підставою для припинення іпотеки згідно з абзацом 2 частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, грка Л., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду мКиєва відлипня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду мКиєва.

У січні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неповним зясуванням судами попередніх інстанцій обставин
справи.

Позивач вказує, що, звертаючись із позовом, серед іншого посилалась на пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, однак суди попередніх інстанцій не перевірили вказані доводи.

Згідно з вказаними положеннями статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Крім того, вказаною статтею встановлено строк предявлення вимоги про повернення споживчого кредиту у межах строку давності та наслідки спливу цього строку — позбавлення кредитодавця права вимоги про повернення споживчого кредиту, в тому числі за додатковими вимогами, зокрема і за рахунок предмета іпотеки.

Крім того, сплив позовної давності за вимогами кредитора відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу (ЦК) України є підставою для відмови в задоволенні позову, тому жодна вимога не
підлягає примусовому задоволенню за будьяким спором, порушеним після цього моменту, у тому числі звернення стягнення на предмет іпотеки, яке є примусовим способом задоволення вимог іпотеко
держателя.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 15 листопада 2007 року між АКБ СР «У», правонаступником якого є ПАТ «У», та гркою Л. укладено кредитний договір  *, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 200 000 доларів США, зі сплатою 11,75 % за його користування з кінцевим терміном повернення до 14 листопада 2022 року. Кредитні кошти отриманні на придбання квартири за адресою ***.

Для забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 15 листопада 2007 року між АКБ СР «У», правонаступником якого є ПАТ «У», та гркою Л. укладено договір іпотеки  **, за умовами якого позивач передала в іпотеку квартиру за адресою ***.

Судами встановлено, що вказана квартира належить позивачу на праві власності на підставі договору купівліпродажу від 15 листопада 2007 року, укладеного між грном Д. та гркою Л., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу К. та зареєстрований за  *****.

Рішенням Шевченківського районного суду мКиєва від 23 вересня 2016 року у справі  761/1809/16-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «У» до грки Л. про стягнення заборгованості за договором кредиту  * з підстав пропуску позивачем строку позовної давності щодо заявлених вимог.

Рішення суду у справі  761/1809/16-ц залишене без змін ухвалою Апеляційного суду мКиєва відгрудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь суддідоповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частина 3 статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1–2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1 та 2 статті 598 ЦК України).

За змістом статті 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобовязання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність повязується із судовим захистом субєктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо впродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне субєктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобовязаної особи.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє субєктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобовязання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобовязання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина 1 статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобовязання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Нормами ЦК України не передбачено, що сплив позовної давності є окремою підставою для припинення зобовязання або закінчення договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека — це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина 1 статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобовязання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобовязання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобовязанням.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши неведені вище норми права, дійшли правильного висновку, що, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобовязання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом 2 частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі  6-786цс17 та відлипня 2017 року у справі  6-1840цс16 і підстав для відступу від цієї позиції колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, є помилковими, оскільки вказана стаття не встановлювала підстав для припинення іпотеки.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення спору.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанції, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржених судових рішень без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

— касаційну скаргу грки Л. залишити без задоволення;

— рішення Шевченківського районного суду мКиєва відлипня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 10 січня 2020 року. Справа № 761/44698/16-ц. Суддя-доповідач — Шипович В.В. Судді — Синельников Є.В., Хопта С.Ф.)

Поделиться

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Подписывайтесь на «Юридическую практику» в Facebook, Telegram, Linkedin и YouTube.

0 Comments
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
Slider

Содержание

Обличчя місяця

Актуальне питання

За кордоном

Імунний статус

За лаштунками

Поза конкуренцією

Кадри

Січові стільці

Новини

Набули чинності

Законотворчість

Де офшоризація?

Поза процесом

Третя гілка — владі

Вступати на зміну

Листо ноша

Прецедент

Іпотечна настанова

Судова практика

Проти України

Секретні матеріали

Сумнівна саморегуляція

Вексель зобов’язує

Перевірити на слово

Судове рішення

Щодо неупередженості членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів під час проведення співбесіди у рамках кваліфікаційного оцінювання судді

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до апеляційного суду

Факт участі в ліквідації аварії на ЧАЕС не може бути встановлений у судовому порядку

Нюанси визнання нещасного випадку таким, що пов’язаний із виробництвом

Перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами не має на меті усунення судових помилок*

Щодо надання статусу біженця

Другие новости

PRAVO.UA

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: