Із лекції «Практика ВП ВС з розмежування юрисдикції за суттю правовідносин та за колом осіб (корпоративні, земельні, зобов’язальні правовідносини)» Ольги Шенк, координаторки судової практики CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang

Судова юрисдикція — це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства: цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування юрисдикції є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, за яким розглядається справа.

Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права і/або інтере­су, для захисту якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Із лекції «Представництво у господарському процесі» Антона Сінцова, радника, та Романа Герасименка, юриста Asters

Представляти компанії в порядку самопредставництва може не тільки директор чи уповноважена статутом особа, а й інша особа, уповноважена, в тому числі, і трудовим договором, зокрема юрисконсульт. Наприклад, ВС повертає касаційні скарги, якщо: її підписав в.о. директора, однак не було додано копії наказу про призначення такої посадової особи; або в.о. генерального директора — без копії відповідного рішення дирекції; директор підприємства, якщо на дату звернення до суду діяльність підприємства припинено; підписант діяв на підставі доручення, а не документів, прямо передбачених процесуальним законодавством (статут, положення, трудовий договір), тощо. Також ВС може повернути документи, наприклад, коли трудовий договір не містить прямих положень про повноваження юрисконсульта представляти інтереси відповідача в суді.

Із лекції «Процесуальні фільтри для перегляду рішень в апеляційному та касаційному порядку» Андрія Чехонадського, адвоката

Юристам при складанні касаційних скарг належить обов’язково посилатися на практику касаційного суду, оскільки, за новими правилами, однією з підстав касаційного оскарження є незастосування апеляційним судом норми права без урахування правового висновку ВС. Також підставами є мотивоване обґрунтування необхідності відступу від висновку ВС, який застосував і суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, або відсутність висновку ВС щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Підставами скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд тепер буде також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи у визначених випадках.

Із лекції «Земельні спори: реалізація права власності на землю та права користування землею» Мирослава Гнидки, керівника юридичного департаменту групи компаній MERX, адвоката

Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, чи земельні частки (паї), що перебувають у власності, а в Києві запроваджено додаткову плату за землю. Цю норму неодноразово оскаржували, проте міська влада Києва у відповідь на судові рішення змінювала формулювання і залишала це положення в силі.

Неоднозначною є позиція ВС щодо підстав розірвання договору оренди у разі переходу права на розташоване на орендованій земельній ділянці нерухоме майно до іншої особи. Досі актуальними є справи щодо строку дії договору оренди — з моменту реєстрації договору, з моменту реєстрації права чи з моменту укладення договору та його підписання, а може, з моменту передачі земельної ділянки. Проте однозначно, що цей строк не може починатися раніше за строк дії договору оренди такої земельної ділянки.

Із лекції «Спори щодо нерухомості. Звернення стягнення на предмет іпотеки» Олександра Оніщенка, партнера, та Анона Каганця, юриста МЮФ Integrites

Сторона, яка бажає набути нерухомість, повинна впевнитися в правомірності попередніх переходів майна. Визнання права власності у разі втрати правовстановлюючого документа можливе у разі невизнання такого права іншою особою. Але до моменту введення майна в експлуатацію та реєстрації в установленому порядку набуття його у власність неможливе. Права особи, що придбала майнові права на новобудову, повинні захищатися за допомогою норм інституту зобов’язального права, зокрема через відшкодування завданих збитків, а не через визнання права власності. При цьому вони наголосили, що суди можуть визнати майнові права на об’єкт інвестування, якщо будівля недобудована.

Рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення запису про право власності, і таке рішення підтверджує наявне право власності, проте не є підставою його набуття.

Із лекції «Спори щодо договорів, укладених у процесі приватизації державного та комунального майна» Олени Перцової, радниці ЮФ Aequo

Процес приватизації унормовано Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна», що набув чинності у березні 2018 року, який передбачає так звані малу і велику приватизацію. До останньої належать об’єкти вартістю понад 250 млн грн. Через українські реалії поки що зарано говорити про успішні кейси з великої приватизації, тоді як мала приватизація просувається успішно, особливо в регіонах.

Закон накладає ряд обмежень щодо кола потенційних покупців: ними не можуть бути покупці, зареєстровані в офшорних зонах; юридичні особи, бенефіціарні власники, десять і більше відсотків акцій яких належать резидентам держави, визнаної ВРУ агресором; фізичні особи — громадяни держави-агресора; юридичні особи, включені FATF до списку держав, які не співпрацюють з нею; юридичні особи, інформація про бенефіціарних власників яких не розкрита; фізичні та юридичні особи, до яких застосовані санкції; особи, з якими вже було розірвано приватизаційний договір.

Із лекції «Спори за договорами кредиту, позики. Позови до боржників і поручителів» Ганни Бондаренко, судді Господарського суду м. Києва

За позицією ВП ВС до юрисдикції господарських судів належать справи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці. У цьому разі суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Положення пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України пов’язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання з тим, що сторонами основного зобов’язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці. Таким чином, у справах господарської юрисдикції про звернення стягнення за кредитними договорами за визначених вище обставин фізична особа може бути відповідачем.

Із лекції «Купівля-продаж, поставка, міна. Актуальна судова практика» Олександра Онуфрієнка, партнера Asters

Інколи судову практику розглядають як джерело права, проте в Україні діє континентальна модель права, відтак, суд не може генерувати нові норми. Нехтування набувачем права обов’язку щодо перевірки контрагента дозволяє податковим органам ­подавати позови про недійсність укладених угод з фіктивними контрагентами.

У світі вже сформувалась галузь санкційного права, за правилами якого певним суб’єктам заборонено здійснювати господарську діяльність, і така заборона поширюється також на їхніх контрагентів та кінцевого бенефіціара.

Перевіряючи контрагента, треба отримувати від нього або письмову заяву, або включати як розділ договору застереження, що ні він сам, ні його бенефіціар та банківська установа не перебувають під дією санкцій. Це може бути аргументом, що договір укладено під впливом обману.

Із лекції «Господарська відповідальність за невиконання зобов’язань. Розрахунок збитків та шкоди» Андрія Ілюка, радника, та Івана Білька, молодшого юриста TEFFI Law Firm

Метою притягнення до господарської відповідальності є захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих унаслідок правопорушення, та забезпечення правопорядку у сфері господарювання.

При цьому сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання та відшкодування збитків не звільняють правопорушника від виконання зобов’язань у натурі, до того ж у господарському договорі неприпустимими є застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Із лекції «Обмежена компетенція суду в питаннях збору доказів. Правила підготовки і подання клопотань про витребування/забезпечення доказів» Ірини Петріщевої, судді Деснянського районного суду м. Києва

У рамках господарського процесу обов’язок доведення покладається на сторони. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, за власною ініціативою, крім випадків, передбачених законом, а саме: витребування доказів судом у разі, якщо він сумнівається в сумлінному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків. За позицією ВС, необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов’язку сприяти всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи, передбачає, зокрема, подання належних доказів, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Прийняття «несвоєчасних» доказів без поважних причин є порушенням принципу рівності сторін і неупередженості суддів.

Із лекцій «Нові правила запиту та проведення експертизи у господарських спорах» та «Засоби протидії процесуальним диверсіям. Відповідальність учасників справи» Тетяни Ігнатенко, радниці, та Олени Проценко, старшої юристки Юридичної групи LCF

Висновок експерта є доказом, а фахівця у сфері права — не має статусу доказу, має допоміжний характер і не є обов’язковим для суду. Висновок фахівця у сфері права може стосуватися винятково питань застосування аналогії закону, аналогії права або змісту норм іноземного права. Суд не взяв до уваги експертно-наукове правове дослідження законності та обґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції, оскільки предметом такого дослідження не може бути оцінка або переоцінка доказів, тим більше, законність і обґрунтованість судового рішення.

За ГПК України, ухвалу про призначення експертизи може бути оскаржено в апеляційному порядку як у частині призначення експертизи, так і в частині зупинення провадження у справі. У той же час до ВС може бути оскаржено тільки ухвалу суду апеляційної інстанції про зупинення провадження у справі.

ГПК України визначено, які дії є зловживанням, однак суд може визнати будь-яку процесуальну дію учасника процесу зловживанням, якщо її спрямовано на досягнення таких цілей, як, наприклад, введення суду в оману, затягування судового розгляду та створення перешкод опоненту. Наприклад, суди визнали зловживанням зі сторони скаржника те, що він в апеляційній і касаційній скаргах послуговувався ненормативною лексикою.