7 вересня 2021 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Л. в інтересах засудженого гр­на П. на вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 8 липня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2021 року щодо гр­на П., громадянина України, уродженця м. Волочиськ Хмельницької області, який неодружений, має вищу освіту, працює комерційним директором ресторану «Д», зареєстрований та проживає за адресою: *, раніше не судимий та якого засуджено за вчинення злочинів, передбачених частиною 1 статті 122, частиною 3 статті 296 Кримінального кодексу (КК) України, встановив таке.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Волочиського районного суду Хмельницької області від 8 липня 2019 року гр­на П. визнано винуватим та призначено покарання:

— за частиною 1 статті 122 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки;

— за частиною 3 статті 296 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі частини 1 статті 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено гр­ну П. остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.

Цим самим вироком засуджено гр­на М., гр­на С., гр­на К., гр­на Д. та гр­на О і призначено їм покарання.

Вирішено питання стосовно процесуальних витрат та речових доказів.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2021 року вирок місцевого суду змінено щодо гр­на К. Решту вироку суду першої інстанції залишено без змін.

Гр­на П. визнано винним у тому, що він 22 травня 2016 року приблизно о 02:30 у приміщенні гриль­бару «О» в м. Волочиськ на ** зайшов за барну стійку та взяв там посуд, чим спричинив конфлікт із гр­ном Ж. Під час конфлікту засуджений кинув у бік гр­на Ж. склянку, яка розбилася. Після цього гр­ка Т. припинила роботу закладу, вимкнула музику і увімкнула світло. Гр­н Ч. зробив гр­ну П. зауваження. Останній з хуліганських спонукань у коридорі закладу завдав потерпілому одного удару скляною пляшкою по голові. Надалі конфлікт відбувався на вулиці, де гр­н М., гр­н С., гр­н Д. та гр­н П. завдавали потерпілому численних ударів. Помітивши ці протиправні дії, гр­н Ф. почав відтягувати від гр­на Ч. гр­на П., але той чинив йому опір. Намагаючись припинити дії засудженого, гр­ка Ш. притиснула його до паркану, але він її відштовхнув і продовжив завдавати ударів гр­ну Ч.

Унаслідок бійки потерпілому гр­ну Ч. було спричинено легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.

За таких обставин суд першої інстанції визнав доведеним, що гр­н П. вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, пов’язане з опором іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, а також заподіяв потерпілому гр­ну Ч. тілесні ушкодження середньої тяжкості, а тому кваліфікував його дії за частиною 1 статті 122, частиною 3 статті 296 КК України.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування касаційних вимог зазначає, що суди надали перевагу показанням свідків сторони обвинувачення, а не захисту. Захисник вказує, що гр­н Ч. першим ударив гр­на П., місцевий суд не взяв до уваги показання свідка гр­на Р., а апеляційний суд безпідставно відмовив стороні захисту в допиті свідків.

На думку скаржника, поза розумним сумнівом не доведено наявність у діях гр­на П. складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 296 КК України. Стверджує, що дії засудженого не призвели до припинення нормальної роботи закладу, адже бар працював поза межами визначеного робочого часу. Зазначає, що висновок місцевого суду про отримання засудженим тілесних ушкоджень під час опору є необґрунтованим. Вказує, що з тексту вироку не зрозуміло, якими доказами підтверджено вину гр­на П.

Захисник зазначає, що гр­ну П. призначено надто суворе покарання, оскільки суди неправильно оцінили низку обставин, зокрема факт відсутності на голові в гр­на Ч. інших тілесних ушкоджень, окрім саден; не вказано в судових рішеннях, чи був гр­н П. ініціатором бійки або хуліганських дій; засуджений не визнавав вину лише за частиною 3 статті 296 КК України, натомість спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому визнав; характер дій гр­на П. не відрізнявся від дій інших засуджених, яким призначено покарання, не пов’язане з реальним позбавленням волі. Наголошує, що апеляційний суд незаконно відмовив стороні захисту в безпосередньому дослідженні доказів.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

— захисник підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити;

— прокурор заперечила вимоги касаційної скарги, просила відмовити в її задоволенні.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з’явилися.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю­доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 433 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на це аргументи касаційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не досліджуються.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів бере до уваги фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, встановлені судами нижчих інстанцій.

На думку захисника, вчинення
гр­ном П. злочину, передбаченого частиною 3 статті 296 КК України, не доведено поза розумним сумнівом.

Суд не погоджується з наведеним твердженням захисту з огляду на таке.

Частиною 1 статті 296 КК України передбачено кримінальну відповідальність за хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Об’єктивний бік хуліганства характеризується вчиненням винною особою такого діяння, яке грубо порушує громадський порядок, тобто встановлені правила поведінки, зокрема і в громадських місцях. Водночас цьому діянню обов’язково притаманні або особлива зухвалість, або винятковий цинізм.

Суб’єктивний бік хуліганства становлять умисна форма вини та мотив явної неповаги до суспільства, якому властива очевидна зневага до наявних норм і правил поведінки в суспільному житті, протиставлення себе іншим членам суспільства тощо.

Кваліфікованими видами хуліганства є його вчинення (1) групою осіб (частина 2 статті 296 КК України), (2) особою, раніше судимою за хуліганство, (3) пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, що припиняли хуліганські дії, (4) із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для завдання тілесних ушкоджень (частина 4 статті 296 КК України).

Для надання правильної правової оцінки діянням особи в кожному випадку необхідно з’ясовувати, чи посягнула ця особа на правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, чи були ці діяння безсумнівно хуліганськими як для винного, так і для оточуючих, чи мало діяння характер грубого порушення громадського порядку.

Також необхідно звертати увагу і на обставини вчинення хуліганства, зокрема обстановку, місце та час його вчинення, кількість присутніх при цьому інших осіб, поведінку винного під час хуліганських дій.

Так, з оскаржуваного вироку видно, що в основу обвинувачення гр­на П. за частиною 3 статті 296 КК України було покладено показання:

— свідка гр­ки Т., згідно з якими конфлікт розпочався з того, що гр­н П. зайшов за барну стійку і без дозволу брав склянки, на що гр­н Ж. зробив йому зауваження, а гр­н П. у нецензурній формі обурився. Тоді підійшла вона і сказала те саме, що і її чоловік. Через кілька хвилин гр­н П. кинув склянку за барну стійку, а свідок увімкнула світло і вимкнула музику. Тоді вона підійшла до засудженого і попросила заспокоїтися, а він почав нецензурно лаятися. В цю ситуацію втрутився гр­н Ч., який просив усіх заспокоїтися і не заважати їм святкувати випускний. Після цього вона сказала всім вийти на вулицю. Конфлікту ззовні закладу свідок не бачила;

— свідка гр­на Ж., який надав аналогічні показання щодо початку конфлікту, що й гр­ка Т.;

— потерпілого гр­на Ч., який стверджував, що 21 травня 2016 року в місцевому барі відбувалося святкування випускного танцювального гуртка, на якому були присутні діти та їхні батьки. Орієнтовно о 02:00 зупинилася музика та ввімкнулося світло, а він побачив, що всі обвинувачені перекрили доступ до барної стійки, і від гр­на Ж. він почув слова «Я тобі в батьки годжуся, а ти мене бити». Далі потерпілий побачив, що гр­н Ж. з гр­ном П. шарпають один одного. Після цього він підійшов і зробив зауваження гр­нові П., і всі переключилися на нього. Потім гр­ка Т. почала виганяти всіх із приміщення бару. Коли потерпілий виходив, то в тамбурі гр­н П. вдарив його пляшкою по голові, а тоді ударів почали завдавати гр­н М. та гр­н С. Гр­н Р. просив гр­на М. заспокоїтися. Потім знову його били гр­н М. та гр­н С. Прикриваючись, потерпілий спустився сходами вниз, де гр­н П. вдруге вдарив його пляшкою по голові, яка від удару розбилася. Після цього гр­н М., гр­н С. та гр­н Д. продовжували його бити. У цей час почали вибігати жінки та діти, а гр­н П., взявши стілець, махав ним, усіх розганяючи. Дочка потерпілого хоч і притиснулася до нього, але удари все одно продовжувалися. Бійка трохи стихла після того, як гр­н З. сказав гр­нові М., щоб той подивився, що вони зробили з чоловіком. Тоді потерпілий побачив, як гр­н Ф. тримається за паркан. У цей час гр­н П. взяв квітковий горщик і кинув ним у гр­на Ч., влучивши в ділянку грудної клітки. Іншим вазоном гр­н П. влучив гр­нові Д. в голову. Після цього потерпілий підняв гр­на Ф., і вони поїхали в лікарню;

— потерпілого гр­на Ф., який повідомив суду, що бачив, як гр­н П. вдарив гр­на Ч. пляшкою по голові, після чого останній розвернувся і його почали бити гр­н М. та гр­н С. Гр­н Ч. ударів у відповідь не завдавав. Гр­н Ф. забіг між гр­ном П. та гр­ном М. і почав відтягувати гр­на П. за комір, але гр­н М. вдарив його;

— потерпілого гр­на Ц., який дав показання про те, що він бачив, як гр­на Ч. били гр­н М., гр­н С., гр­н Д. та гр­н П. Він підбіг і почав відтягувати їх, але гр­н С. розвернувся і почав бити його. Згодом він побачив, як засуджені гр­н М., гр­н С., гр­н Д. та гр­н П. били гр­на Ф., змінюючи один одного. Гр­н С. ударив його два рази та вибив чотири зуби. Дружини потерпілих гр­ка Е., гр­ка У., гр­ка Ш. та дочка гр­на Ч. гр­ка Л. також намагалися припинити конфлікт шляхом відтягування засуджених від потерпілих;

— свідка гр­на Щ., який вказував, що в барі різко вимкнулася музика й увімкнулося світло, а гр­н Ж. говорив гр­нові П., щоб той припинив заходити за барну стійку і наливати собі випити. Гр­н Ч. підійшов і сказав, щоб засуджені не заважали, адже тут відпочивають діти. Потім він бачив події після того, як гр­н П. вдарив гр­на Ч. пляшкою по голові. Це було на вулиці перед входом до бару. Гр­н П. стояв угорі, а гр­н Ч. — на нижній сходинці, останнього почали бити гр­н М. та гр­н С. Далі підійшов його батько гр­н Ф. і намагався відтягнути гр­на П. від гр­на Ч., але батька почали бити гр­н М. та гр­н С. Після того як він утратив свідомість, вони продовжили бити гр­на Ч. Також свідок бачив, як гр­ну Ч. завдавав ударів гр­н Д.;

— свідка гр­ки У., яка повідомила суду, що на вулиці біля бару бачила конфлікт між гр­ном Ч. та гр­ном М., гр­ном С. та гр­ном П.;

— свідка гр­ки Е., яка стверджувала, що засуджені, переміщаючись, били всіх потерпілих, а біля її чоловіка стояли гр­н М., гр­н С. та гр­н П. Під час бійки останній кидав вазона;

— свідка гр­ки Ш., яка зазначала, що бачила, як гр­н Ч. спускався сходами, а гр­н П. вдарив його пляшкою по голові, почалася штовханина і його почали бити. Вона підбігла до сходів і відштовхнула від гр­на Ч. гр­на П., а потім озирнулася і побачила, як гр­н С. бив її чоловіка. Гр­ка Ш. намагалася їх розтягнути, а далі побачила закривавленого гр­на Ч. біля огорожі. Вона підбігла туди і відтягнула гр­на П., попросила його зупинитися. Біля потерпілого перебували гр­н М. та гр­н С., а гр­на П. вона тримала біля огорожі. Далі її забрав чоловік, а потім вона бачила, як били гр­на Ч. та гр­на Ф. Водночас, коли засуджених відтягували від гр­на Ч., то вони переключалися на гр­на Ф.;

— свідка гр­ки Л., яка пояснила, що коли почала виходити з бару, то на сходах побачила свого батька, в якого було закривавлене обличчя і якого били гр­н М., гр­н С. та гр­н Д.

Показання зазначених осіб, які були безпосередніми очевидцями події 22 травня 2016 року, є послідовними, логічними й узгоджуються між собою.

Колегія суддів звертає увагу, що про вчинення гр­ном П. саме хуліганських дій свідчить, зокрема, незначний привід для конфлікту, а саме те, що гр­н П. без дозволу зайшов за барну стійку, дістав зауваження від гр­на Т. та гр­на Ж., однак, демонструючи свою незгоду з цим зауваженням, спеціально розбив склянку, нецензурно висловлювався на адресу гр­на Ж. Саме через ці дії засудженого гр­ка Т. вимкнула музику, увімкнула світло та попросила всіх вийти на вулицю. Тобто дії гр­на П. мали безпосередній вплив на роботу закладу.

Аргументи сторони захисту про те, що вказані події відбулися вже після того часу, до якого заклад мав працювати (тобто після 22 години), а тому конфлікт не порушив нормальної роботи закладу, колегія суддів відхиляє. Якщо грубе порушення громадського порядку, що супроводжувалося особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом і було вчинене з мотивів явної неповаги до суспільства, відбулося поза межами робочого часу закладу, однак заклад працював і в ньому були присутні відвідувачі, то такі діяння можуть кваліфікуватися як хуліганство. Формальне врахування часу завершення роботи закладу не може братися за основу під час кваліфікації дій як хуліганства. Склад цього кримінального правопорушення може мати місце й тоді, коли в закладі поза межами його робочого часу перебувають відвідувачі, а заклад продовжує вести свою діяльність.

Поведінку гр­на П. біля барної стійки помітили відвідувачі закладу, зокрема потерпілий гр­н Ч., який зробив гр­ну П. зауваження. Вимушене вимкнення музики та ввімкнення світла з вимогою вийти із закладу помітили всі відвідувачі закладу, оскільки прохання було адресовано до них. Причиною такого розвитку подій стали саме дії гр­на П. Тобто вже в цей момент конфлікт за участю гр­на П. привернув увагу відвідувачів закладу.

Проте навіть після цього гр­н П. не відреагував на зроблені йому зауваження, а навпаки, продовжив агресивно поводитися, зокрема завдав ударів по голові потерпілому гр­ну Ч. Цю обставину підтвердили потерпілий гр­н Ф., свідки гр­н Щ. та гр­ка Ш. Тобто дії засудженого вплинули на роботу закладу, а їх активна форма призвела до подальшого розвитку конфлікту, а саме — до переростання його в бійку.

До бійки були залучені й інші відвідувачі. Зокрема, тілесні ушкодження
гр­нові Ч. заподіювали разом із гр­ном П. інші засуджені — гр­н М., гр­н С. та гр­н Д. Цей факт теж свідчить про те, що порушення громадського порядку було грубим, адже воно тривалий час не припинялося, призвело до залучення до конфлікту значної кількості осіб, а робота закладу не відновлювалася.

Під час конфлікту гр­н Ф. та гр­ка Ш. намагалися припинити дії гр­на П. та відтягували його від потерпілого гр­на Ч., але той не реагував, а продовжував завдавати ударів.

Наприкінці бійки гр­н П., порушуючи загальноприйнятні норми і правила поведінки, кинув один квітковий вазон у гр­на Ч., а іншим влучив у гр­на Д.

Колегія суддів вважає, що встановлені судами нижчих інстанцій обставини дають змогу зробити висновок, що в діях гр­на П. є склад кримінально караного хуліганства, адже вони грубо порушували громадський порядок, були вчинені з особливою зухвалістю, з мотивів явної неповаги до суспільства. Такі висновки зумовлені тим, що дії засудженого мали безпосередній вплив на роботу закладу, вчинялися в присутності великої кількості відвідувачів закладу та привернули їх увагу, порушення громадського порядку було тривалим, адже конфлікт розпочався у приміщенні бару і мав активне продовження вже на вулиці після виходу відвідувачів із закладу. Конфлікт прогресував саме через активні дії гр­на П., адже кількість активних учасників, які були в нього залучені, зростала.

Даючи оцінку діям гр­на П. як хуліганським, суди правильно звернули увагу і на показання останнього, який стверджував, що до цієї бійки неприязних стосунків між ним та потерпілим не було, вони не були знайомі між собою.

Відхилення показань свідка гр­на Р. судом першої інстанції є обґрунтованим, оскільки інші допитані свідки не вказали, що гр­н Ч. першим ударив гр­на П. Крім цього, у своїх показаннях засуджений гр­н С. вказував, що не бачив, щоб гр­н Ч. бив когось усередині бару.

Окремо слід зазначити, що апеляційний суд дослідив такі аргументи сторони захисту. Цей суд обґрунтовано вказав, що свідки гр­ка Т. та гр­н Ж., які були присутні на початку конфлікту, не вказували про застосування фізичної сили гр­ном Ч. до гр­на П. в приміщенні бару.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що конфлікт за участю гр­на П. почався ще до того, як гр­н Ч. до нього долучився. Окрім цього, саме дії гр­на П. призвели до активного розвитку цього конфлікту і переростання його в бійку.

Наведене у своїй сукупності дає підстави стверджувати про правильну правову кваліфікацію дій гр­на П. за частиною 3 статті 296 КК України. Адже його дії грубо порушували громадський порядок, тобто ті правила поведінки, які є загальноприйнятими в громадських місцях. Продовження роботи закладу поза межами робочого часу не є свідченням того, що цей заклад не є громадським місцем у розумінні статті 296 КК України, оскільки значна кількість людей, що перебували в ньому, свідчить про об’єктивну необхідність дотримуватися правил поведінки в цьому місці. Перебування в закладі серед великої кількості інших осіб вимагає шанобливого ставлення до прав кожного, хто там є, зокрема й до права на повагу. Застосування ж фізичного насильства в цьому випадку, що супроводжувалося завданням гр­ном П. разом з іншими засудженими ударів гр­нові Ч., в тому числі і два рази пляшкою по голові, відштовхування інших осіб, які намагалися припинити його дії, демонстративне кидання квіткових вазонів наприкінці бійки свідчать у своїй сукупності про особливу зухвалість, яку проявив засуджений під час подій 22 травня 2016 року.

Щодо аргументів сторони захисту про відсутність середньої тяжкості тілесних ушкоджень на голові гр­на Ч., то колегія суддів звертає увагу на таке.

Локалізацію тілесних ушкоджень у потерпілого гр­на Ч. детально описано у висновках експертів від 17 серпня 2016 року № ***, від 22 червня 2016 року № ****. Сам гр­н П., як на цьому акцентує сторона захисту, визнав свою вину в спричиненні середньої тяжкості тілесних ушкоджень гр­нові Ч. Локалізація цих тілесних ушкоджень жодним чином не зменшує суспільної небезпечності дій гр­на П., а тому суди правильно не врахували цього аргументу сторони захисту під час призначення покарання.

Аргументи захисту про незаконну відмову апеляційного суду безпосередньо дослідити докази є неспроможними.

Відповідно до частини 3 статті 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що їх досліджено судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Наведена норма надає апеляційному суду право, а не наділяє обов’язком щодо повторного дослідження обставин справи.

Як випливає з журналу судового засідання суду апеляційної інстанції від 4 грудня 2019 року, захисник Л. просив цей суд повторно допитати свідків обвинувачення та потерпілих. Свою позицію обґрунтовував розбіжністю в показаннях названих осіб та свідка захисту гр­на Р. Своєю чергою, апеляційний суд встановив, що свідка захисту допитував місцевий суд і його показанням надано відповідну оцінку у вироку.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні заявленого клопотання, оскільки захисник не навів підстав, які б відповідали положенням статті 404 КПК України.

З матеріалів цього провадження видно, що суд апеляційної інстанції не встановив неповноти судового розгляду чи будь­яких інших порушень дослідження доказів, а тому доводи захисника фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду і є необґрунтованими.

Щодо тверджень захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого гр­на П., то колегія суддів зазначає таке.

Визначення розміру покарання в конкретному кримінальному провадженні є реалізацією принципу справедливості в частині індивідуалізації кримінальної відповідальності. Обираючи той чи інший вид і розмір покарання, суд бере до уваги загальні засади призначення покарання, визначені статтею 65 КК України.

Як випливає зі змісту оскаржуваного вироку, місцевий суд, призначаючи покарання засудженому гр­ну П., здійснив детальний аналіз та надав належну правову оцінку тяжкості кримінального правопорушення, його особі та іншим обставинам справи.

Так, суд першої інстанції врахував, що гр­н П. вчинив злочин середньої тяжкості, вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем навчання характеризується позитивно, за місцем проживання — негативно, на обліку в лікарів — нарколога та психіатра не перебуває, був ініціатором конфлікту. Обставин, які б обтяжували чи пом’якшували його покарання, встановлено не було.

Також місцевий суд звернув увагу на те, що свою вину гр­н П. не визнав, у вчиненому не розкаявся, спричинені злочинами збитки не відшкодував.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції призначив гр­ну П. покарання у вигляді позбавлення волі за частиною 1 статті  122 КК України на строк 2 роки, за частиною 3 статті 296 КК України — на строк 3 роки, тобто в межах санкцій щодо інкримінованих злочинів.

Для визначення остаточного покарання засудженому місцевий суд обрав найбільш сприятливий вид складання покарань за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачений частиною 1 статті 70 КК України, та шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив гр­ну П. покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.

Висновок щодо неможливості застосування до гр­на П. положень статті 75 КК України в оскаржуваному вироку також вмотивовано.

Так, призначаючи засудженому
гр­нові П. покарання, суд першої інстанції, враховуючи характер і спосіб вчинення злочинів, суспільну небезпеку скоєного, характеристику його особи, думку потерпілих та прокурора, спосіб та механізм спричинення тілесних ушкоджень, наслідки, які настали, дійшов висновку, що його виправлення і перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому призначив покарання у вигляді позбавлення волі.

Суд погоджується з цим висновком і констатує, що призначене гр­нові П. остаточне покарання, яке належить відбувати реально, є достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, під час касаційної перевірки Суд не встановив істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого гр­на П., як про це стверджував захисник у своїй касаційній скарзі, тож оскаржувані вирок та ухвала апеляційного суду є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 433, 436–438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд ухвалив:

— вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 8 липня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2021 року щодо гр­на П. залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Л. — без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 7 вересня 2021 року. Справа № 671/324/17. Головуючий — Антонюк Н.О. Судді — Бущенко А.П., Шевченко Т.В.)