Нафто- і газовидобувна промисловість в Україні сьогодні переживає період серйозних реформ. За останні роки відбулося чимало подій, які в сукупності із запланованими державними заходами мають призвести до збільшення обсягів видобутку нафти і газу в країні і, як наслідок, до здобуття повної енергонезалежності України.

Газова промисловість України, зокрема, розвивається на базі родовищ Передкарпатської і Дніпровсько-Донецької нафтогазових областей та Причорноморсько-Кримської нафтогазоносної провінції. Споживання газу в Україні в середньому становить 65–70 млрд м3  на рік.

Нові процедури

Головним суб’єктом газовидобувної промисловості є Асоціація газовидобувних компаній України — найбільше об’єднання вітчизняних газовидобувних компаній, до складу якого входять такі лідери галузі, як ДК «Укргазвидобування», ДТЕК Нафтогаз, Burisma Group, ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння», Geo Alliance Group, Smart Energy, ТОВ «Куб-Газ», СП «Полтавська газонафтова компанія». Сумарно вони добувають 92 % усього видобутого в Україні газу, а сукупний обсяг щорічних відрахувань до державного бюджету становить 8 %.

Останнім часом підвищився інтерес іноземних інвесторів до газовидобутку в Україні. Так, у 2018 році словацька компанія NAFTA заявила про наміри розробки та видобутку природного газу на території одного з українських родовищ. А ще однією визначальною для галузі подією 2018 року став запуск єдиного в Україні науково-дослідного судна «Іскатель», яке здійснює роботи з пошуку нафти та газу на північно-західному шельфі Чорного моря.

Важливим нововведенням останніх років є децентралізація ренти свердловин — відповідно до поправок Бюджетного кодексу (БК) України, 5 % ренти відраховуються на розвиток місцевих рад у тих громадах, на території яких ведеться видобуток. Очікується, що за рік нафтогазовидобувною індустрією буде сплачено близько 2 млрд гривень, з яких 700 млн грн — до місцевих бюджетів.

Крім того, з початку 2018 року встановлено стимулююче оподаткування для розробки нових свердловин. Завдяки такій державній політиці почали активно розробляти нові точки видобутку, що призвело до підписання чотирьох мультисервісних договорів із усіма компаніями «великої четвірки» глобальних нафтосервісних компаній («Шлюмберже» (Schlumberger), «Халлібуртон» (Halliburton), «Бейкер Хьюз» (Baker Hughes) і «Везерфорд» (Weatherford) та угод з китайською і німецькою компаніями на виробництво та постачання двадцяти нових бурових верстатів.

У липні 2018 року також було затверджено Дорожню карту проведення міжнародних нафтогазових аукціонів. Кабінет Міністрів України затвердив постанову про відкриття геологічної інформації та схвалив запуск пілотного проєкту щодо проведення електронних нафтогазових аукціонів. Нині спецдозволи на розробки нових родовищ видаються на аукціонах платформи ProZorro.Продажі. І це дає кілька переваг, зокрема анонімність участі і спрощення процедур, а також трираундову систему, у кожному з яких усі учасники мають по одному голосу, а пріоритет у черзі пропозицій матиме той, хто запропонує найвищу ціну в попередньому раунді. У результаті держава має отримати максимальну премію до початкової вартості. Після оприлюднення пропозиції відведено три місяці на її вивчення та подання електронної заявки.

Загалом Держгеослужба підготувала 30 нафтогазових ділянок у десяти областях України, загальна площа яких складає 4,63 тис. км2, які були представлені на аукціонах у 2019 році.

Виправити недоліки

Відповідно до Енергетичної стратегії України, ДК «Укргазвидобування» і приватні компанії повин­ні щороку нарощувати видобуток на 18 % до загальних 28 млрд м3 з метою встановлення повної енергонезалежності України до 2020 року. На думку експертів, Україна значно відстає за показниками від плану, зокрема з таких причин:

1. Наявність «сплячих ліцензій». До них належать ті ділянки, де запаси нафти і газу є, проте власники цих ліцензій роботи з розвідки і видобування на цих територіях не ведуть. Це призводить до простоювання родовищ та створення штучного дефіциту доступних до розробки свердловин. З метою усунення такої проблеми доцільним буде встановлення чітких строків розвідки родовища та порядку передачі ліценції на відкритих аукціонах у разі відсутності активних дій власника ліцензії.
2. Значна різниця між ринковою ціною газу і ціною для роздрібних споживачів. Сьогодні ця різниця становить 30%. Державна компанія «Укргазвидобування», що забезпечує три чверті видобутку газу і має найбільші доведені запаси газу, фактично субсидує занижену ціну на газ для населення і комунальних підприємств через так звані спеціальні зобов’язання (PSO — public service obligations). Як наслідок, виробник не має достатніх власних фінансових ресурсів для розробки і збільшення видобутку газу на своїх родовищах, що є перепоною для збільшення видобутку газу в Україні в цілому. Розв’язанням цієї проблеми може стати залучення приватних інвестицій та укладання угод про розподіл продукції між приватними інвесторами та ДК «Укргазвидобування».
3. Залежність від місцевих рад. Місцеві ради надають згоду на розміщення на підпорядкованій їм території об’єктів нафтогазового комплексу. Цю згоду вони надають, зокрема, під час проведення аукціонів з продажу дозволів та надання дозволів поза аукціоном. Якщо процедура проведення аукціону є максимально прозорою, то отримання дозволу поза аукціоном має певний суб’єктивний фактор. На практиці місцеві ради вимагають укладення соціальних угод з фінансування місцевих бюджетів, що не є обов’язковим за законодавством України. Розв’язанням цієї проблеми може стати збільшення кількості родовищ, виставлених на аукціон, що дозволить уникнути суб’єктивного фактору.
4. Недоцільність ЦКР. Відповідно до чинного законодавства, лише за позитивної резолюції ЦКР— дорадчого колегіального органу, який розглядає надану користувачем надр експертизу проєкту, — міністр енергетики затверджує проєкт розробки родовища або зміни до такого проєкту. На думку представників бізнесу, ЦКР — це штучна бюрократична перепона з високим ризиком корупційності. Для погодження проєктів з розробки інших ресурсів, зокрема руд та вугілля, жодних аналогів цієї інстанції не передбачено. А повноважень щодо контролю виконання затверджених проєктів ЦКР не має. Це все ставить під великий сумнів доцільність існування такої установи.

Напрями розвитку

Відповідно до Енергетичної стратегії України до 2030 року, ухваленої Кабінетом Міністрів України, пріоритетними напрямами держави у подальшому розвитку сектора видобутку нафти та газу буде створення прозорих і стабільних умов розвідки й видобутку вуглеводнів. Для реалізації цього завдання необхідно, зокрема, розробити й оновлювати довгострокову програму освоєння природних ресурсів України, активізувати розвідку нових родовищ і дорозвідку старих зусиллями державних компаній, збільшити обсяг видачі спеціальних дозволів і укладення угод про розподіл продукції (УРП) до кількості, необхідної для досягнення цільових обсягів видобутку. Крім того, актуальне зниження ризиків використання родовищ і спрощення процедур видачі ліцензій та укладення УРП, запровадження рівного спрощеного доступу до геологічної інформації з родовищ, які виставляються на конкурс, для всіх учасників та забезпечення рівних прав на одержання спеціальних дозволів для державних і приватних компаній.

Також серед цілей: прозорі умови для рівного доступу та конкуренції при проведенні аукціонів; адекватне ціноутворення, збільшення граничних строків дії спеціальних дозволів щонайменше до 40 років, відповідно до очікуваної тривалості періоду експлуатації родовищ; запровадження переважного права на спеціальний дозвіл на видобуток за компанією, яка здійснила успішне геологічне вивчення (в тому числі дослідно-промислову розробку).

Держава повинна інтенсифікувати виставлення на аукціон спеціальних дозволів на геологічне вивчення, дослідно-промислове розроблення і подальший видобуток нафти та газу («наскрізні ліцензії»), усунути можливості необґрунтованого зупинення дії або анулювання дозволів шляхом встановлення на рівні закону переліку підстав такого зупинення, через які виникають юридична або технічна неможливість продовження експлуатації родовища власником спеціального дозволу; зняти заборону на відчуження права на використання надр шляхом заміни інституту спеціальних дозволів на договори використання надр, право на які може бути передане або заставлене (у тому числі як внесок у спільну діяльність чи спільне підприємництво), а також визначити, що залучений кредит під заставу права на використання надр може бути використаний винятково для цілей надрокористування.

Крім того, треба підвищити захищеність земельних прав інвесторів, а саме:
— впровадити систему врегулювання питань виділення необхідних для проведення розвіду­вальних або видобувних робіт земельних ділянок (а також зміни їх цільового призначення) зусиллями державних органів у рамках підготовки конкурсної пропозиції;
— забезпечити відповідність між термінами дії спеціальних дозволів і термінами виділення земельних ділянок із можливістю продовження останніх у разі продовження строків дозволів;
— спростити процедуру збільшення площі спецдозволів на геологічне вивчення у випадку, коли за межами наявної площі спецдозволів було одержано приріст запасів вуглеводнів промислових категорій.

Для стимулювання видобутку нетрадиційних вуглеводнів і видобутку у складних умовах необхідно розробити комплекс заходів із додаткової підтримки складного видобутку, включаючи участь держави у фінансуванні будівництва найбільш важливих об’єктів загальної інфраструктури, необхідних для здійснення видобутку на декількох родовищах і державну підтримку підготовки необхідних професіоналів і ресурсно-технічного забезпечення галузі.

Насамкінець треба піклуватися про екологічну безпеку видобутку, а саме — забезпечувати розвиток видобутку без заподіяння необоротної шкоди навколишньому середовищу й ризику для здоров’я населення завдяки розробленню і використанню прозорих і стабільних норм екологічного законодавства.

Тож реформування нафто- і газовидобувної галузі України призвело до збільшення обсягів видобутку, заохочення іноземних інвесторів та розробників родовищ, що, очікується, в подальшому призведе до поступового встановлення повної енергонезалежності України.

Автор: Ростислав НИКІТЕНКО,
адвокат, індивідуальна практика