В’ячеслав Манукян
(2020)

Ця книга — свого роду збірний портрет юриста ХХІ сторіччя із супутнім оглядом окремих правових концепцій, інститутів, фікцій, а також юридичного ландшафту в цілому, а зокрема — юридичної мови. Розповіді про юристів та юриспруденцію з додаванням фактів природничого, історичного, літературного характеру подаються з гумором, що часом межує із сарказмом.

Автор адресує книгу незалежним юристам, які мислять творчо, готові вийти із зони інтелектуального комфорту, та вважає її корисною широкому колу читачів, яким «набридло мислити правильно, за звичними канонами». Він дає читачам-колегам поради: як уникнути професійної деформації («дедуктивного кретинізму»), зберігши людяність, в юридичних реаліях, які часто бувають справді нелюдськими, як не піддатися «ефекту Квазімодо» і активувати свій творчий потенціал. Для цього доречно іноді забувати про логіку, користуючись у той час інтуїцією, фантазією та метафорою.

«На перший погляд ця книга — заперечення права і юриспруденції» — пише про книгу суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко, прогнозуючи, що відгуки автора про право і юристів потішать (або розлютять) багатьох своєю уїдливою влучністю, а людям, які присвятили себе юрис­пруденції, іноді буде боляче і неприємно читати відгуки про свою професію. Але у кожного, хто служить тому, у цінність чого вірить, є два шляхи: або закрити очі на все, що підриває цю віру, і стати «богомольцем», що сліпо відбуває ритуали, або прийняти виклик і, пройшовши через розгуб­леність, сумніви, біль ствердитися у своїй вірі на новому, більш високому та усвідомленому рівні.

Книга може викликати дуже багато переживань і критики, проте навряд чи вона залишить когось із юристів байдужим — вважають автор та рецензенти.