У травні чимало адвокатів отримали повідомлення від податкових управлінь за місцем проживання вимоги про сплату боргу (недоїмки) у певній сумі. Як правило, за три останніх роки, починаючи з 2017-го.

Річ у тім, що саме у 2017 році було змінено норми, що регулюють сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ЄСВ), а наступного року спливе строк давності для стягнення податкового боргу. Тож фіскали поспішають заявити про борги адвокатам.

Такі вимоги отримали всі, хто є адвокатом індивідуальної практики і будь-коли реєструвався як самозайнята особа, що здійснює адвокатську діяльність. Навіть ті, хто таку діяльність нині здійснюють у формі адвокатських бюро та адвокатських об’єднань, навіть ті, хто працюють за трудовими договорами на підприємствах і отримують заробітну плату, з якої сплачується ЄСВ.

Мотивація фіскальних органів проста: ви є самозайнятою особою, ви повинні сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, незалежно від рівня доходів чи сплати ЄСВ за іншими доходами. Виняток робиться тільки для адвокатів, які припинили адвокатську діяльність. Тим, у кого професійна діяльність зупинена, але реєстрація в податкових органах не знята, — теж прийшли вимоги.

Так, якщо адвокат отримує дохід від своєї індивідуальної адвокатської діяльності, така вимога резонна. Але ж є багато адвокатів, які отримують доход в інших формах — як найманий працівник адвокатського бюро чи об’єднання або через розподіл дивідендів. Або взагалі реальну діяльність не здійснюють. А якщо доходу немає, то що є базою для нарахування ЄСВ? Податківці розраховують з уявної суми мінімального доходу. Та саме визначення адвокатів як платників ЄСВ вказує на помилковість такого підходу. Відповідною нормою профільного закону визначено, що платниками ЄСВ є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме — наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Тобто кваліфікуючою підставою для нарахування ЄСВ є одержання доходу.

І всі подальші норми про умовні мінімальні платежі не мають жодного значення, якщо дохід не отриманий.

Принаймні Європейський суд з прав людини скеровує практику так, щоб тлумачити всі неоднозначності на користь платників (а у цьому випадку — неплатників) податків.