Обмеження, викликані карантином, стали своєрідним стрес-тестом для всіх: і людей, і сімей, і бізнесів. Те, що було неважливим за звичайних обставин, стало значним в умовах ізоляції та кризи. І якщо виявилося, що розвиток партнерів пішов різними шляхами, а спільна діяльність була лише звичкою, — тесту на міцність такі стосунки не витримають.

Чому в юристів бізнесу стало більше роботи у період карантину та які життєві принципи і цінності дають змогу плавно пережити кризу, розповіла адвокат з 20-річним стажем Ганна Осетинська, керуючий партнер АО Ctrl.law.

Ганно, ви одна із небагатьох представниць юрбізу, які безапеляційно стверджують, що спаду в роботі за період жорстких карантинних обмежень не відчули. Це викликано спеціалізацією вашого об’єднання?

— Ймовірно, адже наш профіль — повний супровід господарської діяльності. У кризові періоди бізнес є ще більш вразливим, оскільки до зовнішніх загроз можуть додаватися внутрішні. Моя філософія — надавати клієнтові повний комплекс послуг щодо його бізнесу та супутніх питань, які виникають у його власника. Звідси й спеціалізація — господарське (у найширшому розумінні) та сімейне право.

Що стосується обсягів роботи — вони збільшилися. Це не моє суб’єктивне враження через відчутне «розтягнення» робочого дня під час віддаленої роботи. У нас з’явилися нові клієнти. Ми збільшили штат, винайняли новий, більший офіс та готові публічно заявити про АО Ctrl.law як нове ім’я на юридичному ринку України.

У березні-квітні ви не переходили на віддалену роботу, не урізали заробітну плату?

— Звісно, ми не ризикували здоров’ям наших юристів — все, що не потребувало персональної присутності (зустріч із клієнтом, судове засідання тощо), було переведено на віддалену роботу. Не більше тижня-півтора нам знадобилося, щоб переорганізувати співробітників працювати з дому. Сьогодні така опція зберігається. Хто не має належних умов чи комфортніше почувається в офісі — приїздять.

Звісно, ми не були впевнені в можливості забезпечити той самий рівень заробітку для працівників в умовах невизначеного строку карантинних обмежень, проте ми не пішли шляхом урізання зарплат, а перейшли на погодинну оплату праці всередині компанії. Ймовірно, це мотивувало колег розподіляти свій час, знаходити work-life баланс та своєчасно виконувати поставлені завдання. Зрештою, багато хто на карантині отримав більший дохід, ніж за попередні місяці роботи в офісі.

Судячи з вашого досвіду, невеликим компаніям цю кризу пережити легше.

— Я загалом розумію підстави для падіння ринку юридичних послуг, але зазначу, що саме ті компанії, які мають диференційований клієнтський портфель, здатні легко адаптуватися до будь-яких непередбачуваних обставин. Звісно, перепрофілювати на дистанційну роботу і координувати невелику кількість співробітників легше. У бутиків, до сегменту яких належить і наше об’єднання, менші адміністративні витрати та витрати на оренду, утримання приміщень, тому керівникові не треба думати, як їх покрити за один-два місяці простою.

Крім того, хоч про це й не прийнято говорити на ринку, проте очевидно, що в маленьких компаніях ніколи немає «зайвих», чи назвімо їх «запасними», співробітників. Кожен завантажений щонайменше на всі сто відсотків робочого часу, а тому й відмовитися від чиїхось послуг вкрай важко.

До того ж у маленьких колективах люди згуртовані не тільки довкола робочих завдань, а й довкола спільних цінностей, як би пафосно це не звучало, — вони всі, як моя сім’я.

Ви дуже цінуєте своїх людей. Легко з ними сходитесь чи прощаєтеся?

— Я знаю, що жоден коуч з управління персоналом мене в цьому не підтримає, та я обираю співробітників на рівні відчуття: моя людина — не моя. Ми повинні мати спільні цінності, дотримуватися одних професійних принципів, однаково сприймати життя. Це не означає спільні для всіх хобі. Проте я впевнена, що людина повинна мати щось, окрім роботи та сім’ї, щось для власного задоволення. Людина, яка житиме лише роботою, мені теж навряд чи підійде. Я інтуїтивно приймаю рішення, зможемо ми працювати разом чи ні. Хоча це «не науковий» підхід.

Прощатися з працівниками мені доводилося, та вкрай рідко це буває через те, що ми не змогли працювати. Більшість йшли на підвищення: хто виростав у власний бізнес, хто — змінював роботу адвоката на суддівську посаду. У будь-якому випадку, то було професійне зростання, яке я усіляко підтримую.

Так само я обираю і клієнтів: за їхніми цінностями.

Стривайте, у загальній уяві це клієнт ходить зі своїм кейсом… проблем і вибирає, кому доручити їх вирішення.

— Попри те, що за законом адвокат не може відмовитися від ведення справи, завжди є коректний вихід із ситуації. Ми, адвокати, обираємо спеціалізацію і маємо право вибирати справи, які хочемо вести. Критерії у кожного суб’єктивні. Сьогодні на ринку є дуже багато фахових юристів. Жоден із них не займається всіма справами підряд. Це може бути на початку кар’єри, коли адвокат ще обирає, що йому цікаво, але з роками все одно формується чітка спеціалізація. Навіть захисники у кримінальних справах можуть мати певні власні орієнтири: наприклад, не здійснювати захист убивць чи наркоторговців. А інші саме з такими клієнтами і працюють.

Зрештою, і клієнт нас обирає, найчастіше — на суб’єктивно-інтуїтивному рівні, то чому я не можу відмовитися від роботи з людиною, якій мені неприємно допомагати?

Справу якого клієнта ви б ніколи не взялися вести?

— Я ніколи не вестиму справи клієнта, який нападає (читай — залишає без засобів існування) на людину, яка перебуває у повній матеріальній чи психологічній залежності від нього, скрутній ситуації. Це стосується і бізнесу. Я можу бути агресивною, відстоюючи інтереси клієнта, коли йде боротьба рівних, але я не буду, що називається, «знищувати слабкого». Це актуально і для сімейних справ — я не можу супроводжувати особу, яка позбавляє ресурсів своїх же дітей.

Я не заглиблююся у стосунки чоловіка і дружини — якщо люди планують розлучення, адже у них на те є свої причини і, більше того, повне право. Але брати дітей у заручники, шантажувати ними, відмовляти у підтримці їм, повністю залежним від тебе створінням, — для мене неприйнятно, це негідна поведінка для дорослої людини будь-якої статі.

Та якщо я вже беруся за справу клієнта, я віддаюся їй сповна. Такого клієнта ми супроводжуємо з усіх питань, що виникають у нього, — від структурування бізнесу і до оформлення права власності на якесь майно, придбане ним. Ми готові вирішувати для нього будь-які юридичні питання. Виняток становить тільки захист у кримінальних провадженнях, але й тоді ми не полишаємо клієнта, а забезпечуємо йому координацію з адвокатами — нашими партнерами, які мають відповідну спеціалізацію та кваліфікацію.

Ваш клієнт для вас у першу чергу клієнт чи друг?

— Для мене це неподільні поняття. Я дуже сильно заглиблююся у справу свого клієнта. Коли ти супроводжуєш чийсь бізнес, ти знаєш все про фінансову основу життя людини. Іноді це набагато довірливіші відносини, ніж у деяких сім’ях. Тому, якщо між адвокатом і клієнтом немає суцільної довіри — ти не будеш володіти всією потрібною інформацією, а отже, вся вибудувана стратегія ведення справи, структурування компанії, встановлення запобіжників від посягань матиме ахіллесову п’яту. Тут потрібна тільки повна довіра. Що це тоді, якщо не бізнес-дружба?

А як же заборона ототожнення з клієнтом?

— Цього правила адвокатської етики, як і всіх інших, я суворо дотримуюся. Та давайте визначимося, воно забороняє адвокату вникати детально у справу клієнта і переживати за результат, як за власний, чи забороняє третім особам вішати ярлик «негідник» на адвоката тільки через особу його клієнта? Як на мене, відповідь очевидна, тому я не відчуваю дискомфорту і жодних сумнівів у правильності своїх методів роботи.

З якими питаннями сьогодні найчастіше до вас звертаються?

— З приводу конфліктів між бізнес-партнерами та розлучень між подружжям. Так, як і не надто міцні сім’ї, стосунки багатьох партнерів по бізнесу теж не витримали суворого карантину і кризи. Коли постали питання: зберегти дохід чи колектив, роботоспроможність компанії чи партнерів, надати підтримку чи зберегти ресурси і безліч інших ультимативних питань — треба визначатися «або — або». У кризу немає наперед правильних рішень. Так само як немає часу на дипломатію, узгодження позицій, можливості відкласти вирішення питання тощо. Є одна спроба з однієї. Тому одразу проявляються істинні цінності та пріоритети кожної людини, і якщо вони більше не збігаються з цінностями партнера — розлучення стає неминучим. Та все ж таки я не радила б сприймати такий сценарій розвитку подій, як трагічний кінець. Зрештою, це завжди — початок чогось іншого, тільки окремо.

Бесіду вела Ірина ГОНЧАР, «Український адвокат»