Без вини винні — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Без вини винні

Морський агент в Україні наділяється додатковою правосуб’єктністю

Рубрика Тема номера
Морський агент у рамках договору про взаємодію сторін під час агентування суден наділяється додатковою правосуб’єктністю, що виходить за межі принципу as agent only
КОВАЛЕВИЧ Ігор — помічник адвоката AO Legran.TT, м. Одеса

 

Особливості морського агентування визначено главою 5 розділу 4 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) України (статті 116–119). З огляду на зміст частини 1 статті 116 КТМ України морський агент є постійним представником судновласника. З аналізу положень частини 3 статті 116, пункту «в» частини 1 статті 118 КТМ України можна дійти висновку, що у відносинах із третіми особами морський агент зазвичай виступає від імені судновласника, що відповідає давно відомому міжнародному принципу судноплавства «лише в ролі агента» (as agent only).

Проте чи справді морський агент є виключно посередником? Чи може морський агент виступати від власного імені у відносинах із третіми особами, нести відповідальність за дії свого принципала чи бути стороною в судовому спорі, пов’язаному зі сплатою портових зборів? Саме про ці питання піде мова нижче.

 

Специфічний статус агента за договором

Протягом щонайменше останніх п’яти років відносини морського агента та Адміністрації морських портів України (АМПУ) щодо оплати портових зборів та інших послуг, які надаються суднам, опосередковуються типовим договором про взаємодію сторін під час агентування суден, який було розроблено самою АМПУ. Договір періодично переукладається на майже ідентичних умовах та є водночас за своєю суттю договором приєднання.

Зазначимо, що законодавство не встановлює жодних специфічних вимог до умов таких договорів, тому виникає необхідність в аналізі особливостей їх конструкції.

За впровадженими АМПУ умовами договору морські агенти наділяються певною самостійною правосуб’єктністю, за якою виокремлюються їхні права, обов’язки, дії, витрати від прав (обов’язків, дій, витрат) судновласника, що не є притаманним для типових відносин представництва за Цивільним (ЦК) та Господарським (ГК) кодексами України.

До таких особливостей можна віднести умову, відповідно до якої морські агенти завжди несуть персональну фінансову відповідальність перед АМПУ за сплату відповідних платежів.

Тим більше, що безпосередньо сплачує портові збори та оплачує послуги також морський агент.

Водночас цілком очевидно, що судновласник нестиме відповідальність за наслідки будь­яких дій морського агента, як за власні (пункт «в» частини 1 статті 118 КТМ України), лише в разі якщо агент (1) діяв у межах наданих повноважень та (2) уклав із третіми особами договір саме від імені судновласника, а не від власного імені.

Отже, склалася ситуація, коли:

— морського агента визначено як постійного представника судновласника;

— у відносинах із третіми особами морський агент зазвичай виступає від імені судновласника;

— договором агентування встановлено специфічні, не притаманні «звичайним» відносинам представництва за ЦК та ГК України, ознаки. Зокрема, договори агентування наділяють морського агента додатковими правами та обов’язками.

З огляду на такі особливості статусу морських агентів з’являється певне поле для маніпулювання з боку державних органів у судових спорах щодо сплати портових зборів та плати за інші послуги за договором. У таких спорах позиція чиновників доволі проста: морські агенти — належні відповідачі у справі, адже вони є самостійними платниками портових зборів, що випливає з умов договору, однак у статусі позивачів агенти — неналежна сторона спору, оскільки є «виключно посередниками» за положеннями законодавства та діють без відповідного доручення судновласника в суді.

Підтверджують таку поведінку численні приклади із судової практики, коли відповідний державний орган ініціює судові спори проти морських агентів щодо виконання договору в частині стягнення плати за послуги та портових зборів. До прикладу, у справах № 916/1667/19 (рішення Господарського суду Одеської області від 9 вересня 2020 року); № 916/3837/19 (рішення Господарського суду Одеської області від 3 серпня 2020 року); № 908/1489/19 (постанова Верховного Суду (ВС) у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (КГС) від 24 липня 2020 року).

 

Що кажуть суди?

Правову природу договорів про взаємодію сторін під час агентування суден, що укладаються між морськими агентами та АМПУ, неодноразово аналізували національні суди, зокрема Верховний Суд.

Так, суди надали значну кількість орієнтирів щодо визначення правового статусу морського агента, зокрема:

— морські агенти є належною стороною у спорах з АМПУ, які стосуються сплати морським агентом портових зборів та оплати інших послуг, що надавались АМПУ агентованим суднам (постанова ВС у складі колегії суддів КГС від 13 квітня 2021 року у справі № 916/1936/20);

— договори агентування є договорами про надання послуг, де морські агенти виступають від власного імені замовниками/отримувачами відповідних послуг (постанова ВС у складі колегії суддів КГС від 26 лютого 2020 року у справі № 910/2741/19);

— саме у морських агентів, а не у судновласників, виникають зобов’язання з оплати послуг, що надаються за договорами про взаємодію (постанова ВС у складі колегії суддів КГС від 24 липня 2020 року у справі № 908/1489/19);

— договір про взаємодію враховувався адміністративними судами як доказ на підтвердження належного статусу агента як позивача у тих спорах, що безпосередньо не стосувалися виконання його умов (ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2017 року у справі № 815/6477/16).

З наведених рішень суду чітко видно, що морський агент є самостійним учасником відносин за впровадженим АМПУ договором.

Водночас, незважаючи на таку практику, державні органи не припиняють використовувати всі можливі способи довести протилежне.

Так, в одній із нещодавніх справ у спорі між морським агентом та чиновниками щодо повернення морському агенту надмірно сплаченої суми корабельного, адміністративного та санітарного зборів, було подано клопотання про витребування в агента доказів наявності повноважень від судновласників стосовно стягнення таких сум.

Суд, зі свого боку, відмовив у задоволенні такого клопотання та зазначив, що «документи, про витребування яких клопоче сторона, є доказами, що обґрунтовують позовні вимоги, та надання таких доказів є правом позивача (морського агента)».

Як наслідок, суд першої інстанції дійшов висновку, що морський агент — належний позивач у справі, та задовольнив його вимоги (постанова ВС у складі колегії суддів КГС від 13 квітня 2021 року у справі № 916/1936/20).

 

Міжнародний досвід визначення статусу морського агента

Слід зауважити, що покладання на морських агентів певних фінансових зобов’язань не є унікальним явищем для міжнародного судноплавства. Зокрема, у доповіді від 29 вересня 2016 року «Зобов’язання суднових агентів — міжнародний погляд» генеральний директор Федерації національних асоціацій суднових брокерів та агентів (FONASBA) зазначив, серед іншого, таке: «Лише в ролі агента» — за умови чіткого формулювання та належного застосування це правило витримало випробування часом та є загальновизнаним як в англійському законодавстві, так і в інших юрисдикціях.

Однак його статусу загрожує низка останніх змін. <…> Портові та інші органи влади дедалі частіше намагаються змусити суднових агентів брати додаткові зобов’язання від імені осіб, яких вони представляють, щоб запобігти невиконанню зобов’язань».

 

Що ми маємо та до чого прагнути?

Як бачимо, нині склалася ситуація, коли морські агенти, попри законодавчо встановлений правовий статус, окремо зобов’язані за впровадженими АМПУ договорами виступати у відносинах із державними органами від власного імені, нести особисту відповідальність та наділені додатковими правами та обов’язками.

З огляду на неминучість виникнення спорів між чиновниками та морськими агентами в рамках договору ми бачимо такі виходи із ситуації.

Перший: відповідні державні органи надалі в судових спорах із морськими агентами щодо виконання договору агентування братимуть до уваги практику ВС, що склалася, та відійдуть від позиції, що морський агент — це неналежний позивач у таких справах.

Другий: АМПУ може переглянути свій договір агентування та впровадити у відносинах із морськими агентами таку редакцію договору, за якою б агент був виключно посередником відповідно до положень КТМ України.

 


КОМЕНТАР


Костянтин МОРЯКОВ, морський юрист, адвокат ЮФ «АНК»

 

Учасники справ

Морське агентування є одним із видів комерційного посередництва, а морський агент фактично є посередником між судновласником й третіми особами — постачальниками послуг, який діє за дорученням, від імені та коштом останнього. З метою організації своєї підприємницької діяльності та забезпечення можливості належного виконання майбутніх доручень своїх принципалів агентські організації також мають відносини з третіми особами, в яких виступають і від власного імені (наприклад, з АМПУ щодо взаємодії під час агентування суден). Морські агенти відповідають тільки за своїми зобов’язаннями. Однак актуальна судова практика свідчить, що вони нерідко є учасниками судових справ як сторона або третя особа. Наприклад, в «екологічних спорах» морські агенти, як учасники спірних правовідносин, зазвичай залучаються в ролі третіх осіб. А іноді недобросовісна поведінка морського агента призводить до спору із судновласником.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA