Апеляційний суд Волинської області
через Луцький міськрайонний суд Волинської області

Особа, яка подає апеляційну скаргу:
Петренко Петро Іванович,
вул. Райдужна, 32, м. Луцьк, 31043, тел.: (099) 990-90-91.

Особи, які беруть участь у справі:

Позивач:
Петренко Петро Іванович,
вул. Райдужна, 32, м. Луцьк, 31043, тел.: (099) 990-90-91.

Представник позивача:
Шевченко Андрій Петрович,
пр-т Свободи, 43, кв. 62, м. Луцьк, 31025, тел. (050) 505-05-05.

Відповідачі:
Луцька районна державна нотаріальна контора,
вул. Набережна, 15, м. Луцьк, тел.: 55-55-55;

Іванов Іван Миколайович,
вул. Надстирна, 14, с. Веселе Луцького району, засоби зв’язку невідомі;

Шевчук Андрій Сергійович,
вул. Надстирна, 14, с. Веселе Луцького району, засоби зв’язку невідомі,

у справі № 2-3445/09 за позовом Петренка Петра Івановича
до Луцької районної державної нотаріальної контори,

Іванова Івана Миколайовича, Шевчука Андрія Сергійовича
про визнання частково недійсними свідоцтв
про право на спадщину та зобов’язання
видати нове свідоцтво (суддя Андрійчук А.В.),

заява про апеляційне оскарження
рішення суду подана 2 лютого 2010 року
на рішення Луцького міськрайонного суду
Волинської області від 26 січня 2010 року

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні мого позову про визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом та зобов’язання нотаріальної контори видати нове свідоцтво відмовлено.

Рішення суду в даній справі вважаю необґрунтованим та незаконним.

Відповідно до вимог статті 213 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України та пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» законним є рішення, яким суд, виконавши усі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають установленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Оскаржуване рішення суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає, у зв’язку з чим підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

У даній справі спірним моментом є факт прийняття мною спадщини.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.

Я, Петренко Петро Іванович, вступив в управління та володіння спадковим майном, оскільки на момент смерті спадкодавця — Петренка Івана Михайловича (лютий 2004 року ), постійно проживав та вів домашнє господарство у с. Веселе Луцького району по вул. Набережній, 14.

Вищезазначена обставина підтверджується моїми поясненнями, які отримані у судовому засіданні за правилами допиту свідків, яке відбулося 16 жовтня 2008 року, про те, що я допомагав по господарству після смерті батька в с. Веселе Луцького району; показаннями свідка — Пушкара Антона Володимировича (судове засідання 16 жовтня 2008 року) про те, що я проживав у с. Веселе Луцького району після смерті мого батька, оскільки звертався до нього як до землевпорядника Веселівської сільської ради з метою приватизації присадибної земельної ділянки; показаннями свідка — Петренка Андрія Петровича (допитаний у судовому засіданні 16 жовтня 2008 року), який засвідчив факт прийняття мною спадщини шляхом ведення домашнього господарства, а також тим, що відразу після смерті батька я приїжджав у с. Веселе Луцького району з метою влаштування там опалювального котла, а також завезенням будівельних матеріалів для реконструкції літньої кухні.

Вищезазначені обставини не заперечив і відповідач — Іванов Іван Миколайович, який вказав, що я був на похороні батька, після цього приїжджав, ночував.

Отже, я прийняв спадщину після смерті свого батька, Петренка Івана Михайловича, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

Я відмови від спадщини не писав, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи від 23 вересня 2009 року, відповідно до якої підпис від мого імені на моїй заяві від 1 червня 2004 року про відмову від спадщини виконаний не мною, а іншою особою з наслідуванням справжніх моїх підписів.

Суд в обґрунтування своїх висновків про відмову в задоволенні позову посилається на показання свідка Андрощука В.В., чоловіка моєї рідної сестри, про те, що я не вчиняв жодних дій щодо прийняття спадщини.

Зазначений висновок суду викладений неправдиво, оскільки даний свідок був допитаний в судовому засіданні, яке відбулося 26 січня 2010 року, і суду на запитання представника позивача він пояснив, що він бував у с. Веселе Луцького району далеко не кожну суботу і неділю, не говорячи вже про будні дні.

За таких умов суду належало більш критично оцінити показання даного свідка, оскільки цей свідок не міг спростувати тієї обставини, що я був присутній у с. Веселе Луцького району в будні дні, а також у деякі вихідні дні, і міг вчиняти дії щодо прийняття спадщини.

Також хочемо звернути увагу суду на ту обставину, що показання свідка Андрощука В.В. є недопустимим доказом, оскільки відповідно до частини 1 статті 9 ЦПК України суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Показання свідка Андрощука В.В. одержані з порушенням статті 131 ЦПК України, оскільки сторона відповідача не заявляла на попередньому судовому засіданні про даний доказ ( показання свідка ), а суд на порушення вимог частини 2 статті 31 ЦПК України не постановив ухвали про поважність причин подання даного доказу на 10-му засіданні суду після попереднього судового засідання.

Посилання суду в своєму рішенні на те, що допитані у судовому засіданні свідки не змогли підтвердити вчинення позивачем дій, які б свідчили про прийняття спадщини у встановленому законом порядку, є порушенням вимог частини 1 статті 212 ЦПК України, яка зобов’язує суд всебічно оцінити докази, тому що судом не прийнято до уваги показання свідків Пушкара А.В. та Петренка А.П., які якраз і свідчили про прийняття мною спадщини.

У судовому рішенні не зазначено про те, чому судом беруться до уваги саме показання свідка Андрощука В.В., а відкидаються показання свідків Пушкара А.В. та Петренка А.П., що свідчить про однобокість судового розгляду та вирішення справи.

Посилання суду на пояснення представника нотаріальної контори як на доказ неприй­няття позивачем спадщини не ґрунтується на вимогах ЦПК України, оскільки пояснення сторони у цивільному процесі є доказом лише за умови, якщо така сторона допитана за правилами допиту свідка.

У матеріалах даної справи немає доказів про допит представника нотаріальної контори як свідка стосовно обставин, що мають значення для справи.

На основі усіх вищевикладених фактів вважаємо, що оскаржуване нами рішення постановлене за умов неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Відповідно до пунктів 1, 3 статті 309 ЦПК України вищезазначені порушення судом норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

На основі викладеного, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу УРСР, керуючись статтями 59, 131, 309 ЦПК України,

ПРОСИМО:

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2010 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення наших позовних вимог.

До апеляційної скарги додаємо її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, квитанції про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

19 лютого 2010 р. П.І. Петренко

---

Комментарий эксперта

Юрий КОЛТОНЮК,
адвокат, г. Луцк

Во время подготовки апелляционной жалобы на решение суда по гражданскому делу практикующему юристу необходимо обращать внимание, прежде всего, на процессуальные ошибки суда.

Как свидетельствует судебная практика, процессуальные ошибки суда обусловлены, прежде всего, невосприятием процессуальных новелл, внедренных новым Гражданским процессуальным кодексом (ГПК) Украины 2004 года.

В частности, нередко в судебных решениях встречается ссылка на пояснения сторон, которым суд придает доказательное значение, несмотря на то что, согласно части 2 статьи 57 ГПК Украины, пояснение сторон является доказательством при условии, если стороны допрошены по делу в качестве свидетелей.

Другим нововведением ГПК Украины, которое, к сожалению, остается невоспринятым судебной практикой, является положение статьи 131 ГПК Украины о том, что стороны обязаны предъявить свои доказательства или сообщить о них суду до или во время предварительного судебного заседания по делу. Доказательства, представленные с нарушением требований, установленных частью 1 этой статьи, не принимаются, если сторона не докажет, что доказательства представлены несвое­временно по уважительным причинам.

Неодиночными являются случаи, когда на десятом судебном заседании сторона по делу заявляет ходатайство о приобщении к делу некоторых письменных документов или о вызове свидетелей, хотя о таких средствах доказывания она могла сообщить до или во время предварительного судебного заседания, и суд удовлетворяет такое ходатайство стороны.

В практической литературе была высказана вполне справедливая мысль о том, что если суд примет доказательства, представленные после установленного срока без выяснения уважительнос­ти причин пропуска и без постановления об этом определении, тогда встречная сторона вправе в апелляционной жалобе ссылаться на нарушение судом норм процессуального права и нарушение принципа правовой определенности и на отмену судебного решения (Балюк М.И., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях): Коментарі, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». — Х.: Харків юридичний, 2008. — С. 315).

В случае если апеллянт в апелляционной жалобе ссылается на незаконность и необоснованность судебного решения, полезным будет также ссылка на недавно принятое Постановление Пленума Верховного Суда Украины № 14 от 18 декабря 2009 года «О судебном решении по гражданскому делу».