АМКУ роз’яснив особливості держдопомоги у сфері перевезень пасажирів автотранспортом

На основі аналізу типових рішень Антимонопольний комітет України (АМКУ) роз’яснив особливості оцінки державної допомоги суб’єктам господарювання, що надають послуги з перевезень пасажирів автомобільним транспортом.

У відомстві наголосили, що зазвичай тарифи на послуги з перевезень пасажирів автомобільним транспортом не покривають всіх витрат, пов’язаних з їх наданням, оскільки через встановлені необґрунтовані тарифи, витрати на обслуговування транспорту, виплату зарплати та перевезення пільгових категорій громадян не покриваються прибутком від оплати проїзду. Однак органи державної влади та місцевого самоврядування зобов’язані забезпечувати функціонування громадського транспорту та задовольняти потреби пасажирів в якісних послугах. Для цього вони надають суб’єктам господарювання (перевізникам) державну допомогу.

За оцінкою АМКУ, найчастіше передумовою визнання підтримки недопустимою державною допомогою є порушення надавачами процедури обрання суб’єкта господарювання на конкурсних засадах.

Згідно із Законом України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» (Закон) та законодавством ЄС послуги з перевезення пасажирів громадським автотранспортом пов’язані із задоволенням особливо важливих загальних потреб громадян. Відповідно, вони є послугами загального економічного інтересу (ПЗЕІ) та не можуть надаватися на комерційній основі без державної підтримки.

Водночас дія Закону не поширюється на ПЗЕІ, коли йдеться про компенсацію обґрунтованих витрат на надання таких послуг. Ця підтримка не вважається державною допомогою за умови виконання чотирьох критеріїв Altmark. Якщо їх не дотримано, але при цьому підтримка містить чотири ознаки державної допомоги, то відповідно до частини 1 статті 6 Закону вона підлягає оцінці на допустимість.

АМКУ для оцінки допустимості такої державної допомоги застосовує Регламент (ЄС) № 1370/2007 Європейського парламенту і Ради від 23 жовтня 2007 року про громадські послуги пасажирських перевезень залізничним і дорожнім транспортом.

До прикладу, зазвичай у надавачів державної допомоги відсутній механізм виплати компенсації та параметрів її розрахунку, контролю й перегляду, а також механізм для уникнення і повернення надмірної компенсації. Через це компенсацію не можна належним чином розрахувати та перевірити. У таких випадках Комітет визнавав державну допомогу допустимою, якщо буде розроблено зазначені механізми.

Також, аналізуючи рішення про визнання державної підтримки недопустимою державною допомогою, варто виокремити такі типові випадки порушення надавачами держдопомоги та її отримувачами, як обрання суб’єкта господарювання не на конкурсних засадах.

Наприклад, орган місцевого самоврядування надає підтримку суб’єкту господарювання у формі дотації на покриття збитків від надання послуг пасажирським автомобільним транспортом загального користування (зокрема, й втрат від безкоштовного перевезення пасажирів муніципальним автотранспортом у дні відзначення загальнодержавних, загальноміських, новорічних та інших свят і заходів тощо). Однак надавачем цих послуг перевізника визначають без проведення конкурсу. Це суперечить вимозі національного законодавства, зазначеній у статті 43 Закону України «Про автомобільний транспорт», про призначення автомобільного перевізника на конкурсних засадах. Отже, відповідно до Закону Комітет визнає таку державну допомогу недопустимою для конкуренції, зобов’язує її припинити й повернути уже надану.

Існує усталена судова практика щодо розгляду оскарження рішень Комітету стосовно таких порушень у суді. Свого часу, розглядаючи скаргу на одне з таких рішень АМКУ, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду встановив, що Комітет прийняв рішення у межах повноважень та відповідно до законодавства.