Адміністративна юрисдикція є вартовою верховенства права, переконані учасники IX Міжнародного судово-правового форуму

Восьма сесія IX Міжнародного судово-правового форуму – Celebrating justice, модераторами якої стали  Наталія Блажівська, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, д.ю.н., та Олег Трохимчук, радник ЮФ «Ілляшев та Партнери», – була присвячена адміністративній юстиції. Під час онлайн-включення Наталія Блажівська нагадала, що ЄСПЛ у своєму рішенні визначив, що сам факт створення та існування адміністративних судів можна привітати як одне з досягнень держави, заснованої на верховенстві права. Особливо з огляду на те, що ці суди здобули юрисдикцію розглядати акти адміністративних органів не без відповідної боротьби. «Ми усвідомлюємо, що саме адміністративна юрисдикція є індикатором втілення демократичних перетворень у державі», – підкреслила вона.

У своєму віртуальному вітальному слові Руслан Стефанчук, перший заступник голови Верховної Ради України, д.ю.н., професор, нагадав, що 12 червня 2021 року Президент Володимир Зеленський підписав Указ № 231 «Про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки», значне місце в якій відведено адміністративній юрисдикції. Він зазначив, що в Стратегії вдосконалено механізми формування ВККС та ВРП, а фундаментальні законопроєкти з цього приводу перебувають на розгляді Верховної Ради України. Принагідно спікер висловив сподівання, що депутатський корпус знайде консенсус, який дасть змогу розблокувати кадрові процеси та перезапустити створення цих надзвичайно важливих органів. Руслан Стефанчук повідомив, що наступного тижня у ВРУ має бути зареєстровано фундаментальний законопроєкт «Про правотворчу діяльність в Україні», в якому чільне місце відводиться адміністративним судам в частині оскарження нормативно-правових актів.

Про роль адміністративного судочинства в державі говорив у своєму онлайн-виступі Михайло Смокович, голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, д.ю.н. Він зазначив, що побудова України як правової демократичної держави та входження її до європейської спільноти передбачають наявність ефективного механізму захисту прав і свобод людини, одним з елементів якого є дієва і відповідальна система судового захисту фізичних та юридичних осіб від порушень їхніх прав і законних інтересів, особливо з боку суб’єктів владних повноважень у сфері публічно-правових відносин. Спікер наголосив, що за останні часи зміни в суспільній свідомості вплинули на вимоги громадян до діяльності держави, насамперед – до утвердження і забезпечення їх прав і свобод. Принагідно він проаналізував зміст положень Конституції України та Декларації прав людини, які присвячено правам людини і громадянина, та відзначив наявність в українській Конституцій норм, які визначають виняткові права окремих категорій громадян – недоторканість посадових осіб. «Забезпечення гарантій захисту прав громадян у відносинах з адміністративними органами є обов’язком правової держави, саме це обумовило свого часу потребу створення адміністративної юстиції в Україні, яка, з одного боку, повинна захищати індивідуальні права, а з іншого – за допомогою єдиної правової практики забезпечувати законність діяльності органів публічної влади і таким чином сприяти зміцненню правопорядку в державі», – підкреслив Михайло Смокович.

Про становлення адмін’юстиції в Україні йшлося в доповіді Олександра Пасенюка, голови Вищого адміністративного суду України у 2004–2011 роках. Він нагадав, що 6 липня 2021 року адміністративному судочинству в Україні виповнюється 16 років, та зробив екскурс в історію створення та становлення адміністративних судів, вказавши, що комуністична ідеологія тривалий час заперечувала концепцію адміністративного судочинства, стверджуючи, що всі посадові особи та адміністративні органи апріорі працюють в інтересах громадян, тож їх діяльність судовому оскарженню не підлягає. Водночас правники та вчені УНР, які працювали в екзилі, розробили низку прогресивних документів, присвячених адміністративній юстиції, які, втім, не сприймалися на теренах УРСР. «Я вважаю побудову системи адміністративних судів в Україні та прийняття Кодексу адміністративного судочинства України найважливішим досягненням судової реформи», – наголосив Олександр Пасенюк. Принагідно він зазначив, що Рада Європи свого часу визнала створення адміністративних судів пріоритетним завданням, яке успішно реалізовано, до того ж ця реалізація від самого початку ґрунтувалася на демократичних нормах європейського зразка.

Питання дискреції та ефективного захисту прав в адмінсудочинстві, проблеми їх правозастосування висвітлив у своєму виступі Микола Оніщук, ректор Національної школи суддів України, д.ю.н. Він нагадав, що відповідно до Конституції адміністративні суди створені та діють із метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин, а також що будь яке управлінське рішення стосовно особи, ухвалене державним чи муніципальним органом, незалежно від способу прийняття, рівня і місця органу у відповідній системі, правових підстав, мотивів, способу та форм ухвалення, підлягає судовому контролю. Чинниками, що впливають на ефективність судового контролю за дискреційними рішеннями владного органу, спікер назвав відсутність законодавчо визначеного терміна «розсуд», усічене тлумачення поняття «дискреція» та помилковість твердження про виключну компетенцію суб’єкта владних повноважень видавати управлінський акт і неможливість суду зобов’язувати орган ухвалити відповідне рішення з метою захисту порушеного права. Посилаючись на практику судового контролю за дискреційними повноваженнями у країнах Ради Європи, він зазначив, що адміністративне судочинство України стосовно судового контролю за дискреційними повноваженнями формувалося відповідно до німецької правової традиції, проте в українських реаліях відхід від принципу повного судового контролю означає вихід за межі конституційних засад у діяльності адміністративних судів та втрату ними своєї ролі. Микола Оніщук окреслив основні правила визначення меж судового контролю, навів вітчизняний алгоритм перевірки оцінки рішень адміністративного органу та вказав критерії ефективного захисту права, порушеного дискреційним рішенням. «Адміністративна юрисдикція є вартовою верховенства права, адже саме їй доводиться приймати надзвичайно важливі та складні рішення, пов’язані з контролем за діяльністю посадових осіб виконавчої влади та місцевого самоврядування в інтересах громадянського суспільства», – підкреслив спікер.

Про особливості звільнення державних службовців за новою процедурою розповіла Ганна Лебедєва, суддя Миколаївського окружного адміністративного суду, голова комітету з питань незалежності та авторитету судової влади АРССУ. Вона зазначила, що в Україні вже тривалий час відбувається реформа системи органів державного управління, яка повинна забезпечити належне урядування шляхом відокремлення політики від державної служби, впровадження відкритих і прозорих доборів кадрів та конкурентної оплати їх праці. Досягнути цього прагнуть і шляхом зменшення чисельності держслужбовців, для чого запроваджуються заходи з оптимізації структури та чисельності центральних органів виконавчої влади, внаслідок чого відбувається звільнення державних службовців. Спікер нагадала про зміни, які було внесено до трудового законодавства та закону про державну службу. Вони, на думку юридичної спільноти, створювали підґрунтя для свавілля з боку керівників під час звільнення держслужбовців та їх дискримінації. Ганна Лебедєва проаналізувала ці зміни законодавства та наголосила, що спеціальним законом, який врегульовує спірні правовідносини, є Закон України «Про державну службу», а в питаннях, які він не регулює, мають застосовуватися приписи загального закону – Кодексу законів про працю України. «Ухваленими змінами було суттєво звужено трудові гарантії державних службовців, знижено рівень їх захищеності, створено передумови для свавілля керівника, що призвело до невмотивованих звільнень», – підкреслила спікер та наголосила, що аналіз практики судів першої та апеляційної інстанцій свідчить, що в більшості випадків вони стають на бік позивачів-держслужбовців, права яких було порушено під час звільнення.

Питання дискримінації під час розгляду податкових спорів висвітлив у своїй доповіді Віталій Оджиковський, радник Sayenko Kharenko. Він навів принципи недискримінації з Податкового кодексу України та зазначив, що заборону дискримінації прямо визначено в Конституції України, Кодексі адміністративного судочинства України та Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Крім того, дискримінація забороняється міжнародними актами, які визнає Українська держава, а дієвість норм цих міжнародних актів підкріплено рішеннями Європейського суду з прав людини. Утім, практика часто не відповідає теорії: спікер навів приклади потенційної дискримінації в українській практиці, якою є, зокрема, «амністія» від сплати штрафу за нереєстрацію (несвоєчасну реєстрацію) податкових накладних з ПДВ, що не видаються отримувачам. Ще одним прикладом дискримінації Віталій Оджиковський назвав мораторій на проведення податкових перевірок, коли в деяких випадках перевірки проводяться, а перебіг строку давності для платника податків зупинено. Крім того, він повідомив, що існує законопроєкт від Мінфіну «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», який стосується виключення окремих видів с/г діяльності з 4-ї групи платників єдиного податку.

Ольга Капелянова, директор юридичного департаменту ТОВ «ОМЕГА» (ТМ «ВАРУС»), зосередила увагу присутніх на проблемних моментах оскарження дій державних реєстраторів. Вона зазначила, що після  набуття чинності Кодексом адміністративного судочинства та початку діяльності Вищого адміністративного суду в юридичної спільноти відбулася зміна парадигми, довелося переглянути всі свої навички з розгляду справ щодо спорів із суб’єктами владних повноважень. Водночас спікер підкреслила, що, попри тривалий час дії адміністративного судочинства, і сьогодні виникають питання підвідомчості та приналежності певної категорії справ через нечіткість визначення того, до якої юрисдикції вони належать – цивільної чи адміністративної. Зокрема, це стосується спорів із реєстраторами про реєстрацію речових прав на рухоме майно. «Часто трапляється так, що позивачу у справі щодо оскарження дій державного реєстратора відмовляють у відкритті або закривають провадження і в місцевих загальних, і в адміністративних судах, практично позбавляючи його права на судовий захист», – наголосила Ольга Капелянова.

Резюмуючи дискусію, Олег Трохимчук констатував, що адміністративна юрисдикція в Україні відбулася, та привітав усіх причетних до неї з черговою річницею створення системи адміністративного судочинства в Україні.