Банкрутство у виконавчому провадженні: захист чи ухилення — PRAVO.UA Банкрутство у виконавчому провадженні: захист чи ухилення — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Новини » Банкрутство у виконавчому провадженні: захист чи ухилення

Банкрутство у виконавчому провадженні: захист чи ухилення

  • 27.03.2023 12:06
Віталій Чепурний, голова Асоціації приватних виконавців України

До початку повномасштабної війни рівень виконання судових рішень в Україні залишався, м’яко кажучи, не надто високим. Війна і низка пов’язаних з нею обмежень лише поглибили давні системні проблемі. Якщо у 2021 році рівень виконання становив 2,6%, то за результатами 2022 року він опустився до 1,6%. Це означає, що з кожної тисячі гривень заборгованості, яка підлягає примусовому стягненню на підставі виконавчого документа, кредитор реально отримує 16 гривень. Наразі існує проблема із затримкою виконання судових рішень, зокрема існують проблемні питання у самій процедурі виконання на практиці. Одним з таких питань є реалізація арештованого майна у виконавчому провадженні у разі відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно з Кодексом України з процедур банкрутства (далі — КУзПБ) мораторій на задоволення вимог кредиторів, який запроваджується господарським судом одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, не поширюється на випадки, коли арештовано майно боржника вже перебуває на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про такий продаж.

Тож тривалий час існувала усталена практика, що якщо під час примусового виконання судового рішення справа про банкрутство відкрита після того, як опубліковано оголошення про проведення електронних торгів у виконавчому провадженні з реалізації арештованого майна цього боржника, то така реалізація продовжується далі, незважаючи на запроваджений судом мораторій, а стягувач у виконавчому провадженні отримує грошові кошти, стягнуті за рахунок реалізації майна боржника.

Водночас звернення стягнення на майно боржника є одним із заходів примусового виконання рішень згідно з п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 48 цього закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у ч. 8 ст. 56 цього закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

Ч. 5 ст. 61 вказаного закону закріплено кількість проведення електронних аукціонів у процесі реалізації арештованого майна та підстави для їх проведення. Зазначеною законодавчою нормою передбачено, що нереалізоване на електронному аукціоні майно виставляється на повторний електронний аукціон, а в разі повторної нереалізації майна воно виставляється на третій електронний аукціон.

Послідовність проведення електронних торгів визначено положеннями Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1301/29431.

Отже, реалізація арештованого майна проводиться у декілька етапів: перші електронні торги, якщо вони не відбулись, то другі, але вже з уцінкою, якщо ж і другі не відбулись, то треті ще з більшою уцінкою. Це все етапи єдиної процедури реалізації арештованого майна. Отже, відповідно КУзПБ дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не має поширюватися ані на перші, ані на другі, ані на треті електронні торги. І навіть на передання арештованого майна стягувачу в рахунок погашення боргу, якщо арештоване майно на третіх торгах ніхто не придбав.

Такий висновок підтверджений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2019 у справі № 922/1787/18.

Суд зазначає, що стадія продажу майна починається з моменту оприлюднення інформації про продаж (внесення в систему інформаційного повідомлення про електронні торги) та включає в себе власне електронні торги (зокрема, повторні, треті), а у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах та виявлення стягувачем бажання залишити його за собою – також і процедуру передання майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Міністерством юстиції України 10 листопада 2021 року на запит Асоціації приватних виконавців України також надано роз’яснення з аналогічним висновком. Однак, на нашу думку, відносно нещодавно практика пішла не в те русло.

Річ у тім, що наявне й інше рішення Верховного Суду з протилежним висновком —

постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.09.2021 у справі № 908/2536/20.

Суд зазначає, що кожен із визначених згаданим законом етапів електронних торгів із реалізації майна у виконавчому провадженні має тотожну з іншими, однак самостійну стадійність, спрямовану на реалізацію майна боржника та укладення договору купівлі-продажу. Іншими словами, перші, другі і треті електронні торги є окремими процедурами реалізації арештованого майна. І тому якщо після передання майна на реалізацію відкрито провадження у справі про банкрутство і запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а перші електронні торги не відбулись, то другі і треті виконавець проводити вже не може, тому що це начебто вже окрема процедура реалізації майна.

Приватні виконавці з такою практикою погодитись не можуть. Якщо дотримуватися букви і духу закону, то перші, другі і треті торги є лише елементами єдиного поняття «примусова реалізація арештованого майна».

Слід зазначити, що у моніторинговому звіті за 2022 рік Міністерством юстиції України досліджувалось це питання —

конкуренція двох процедур: банкрутства/неплатоспроможності та порядку примусового виконання рішень.

На жаль, у висновках запропоновано надати перевагу реалізації майна боржника у процедурі банкрутства/неплатоспроможності шляхом внесення змін до КУзПБ, а саме:

  • у ч. 3 ст. 41 КУзПБ визначити, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства незалежно від стадії продажу майна боржника у виконавчому провадженні, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (зокрема, одержаних від продажу майна боржника);
  • у ч. 2 ст. 121 КУзПБ визначити, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється стягнення з боржника за всіма виконавчими документами незалежно від стадії продажу майна боржника у виконавчому провадженні, крім виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів чи про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, а також крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника.

На наш погляд, такий висновок Мін’юсту не спрямований на захист прав кредиторів і конкретно – на забезпечення прав стягувача у конкретному виконавчому провадженні, у якому виконавцем вже проведено весь комплекс виконавчих дій: встановлено, яким майном володіє боржник, чи є у нього кошти на рахунках у банках, накладені арешти на таке майно і кошти, кошти примусового списані з рахунків у банках, проведено опис і оцінку майна, іншими словами, дотримано черговості звернення стягнення на майно, встановленої законом.

Для того щоби продати майно боржника на електронних торгах, попередньо треба впевнитися, що у боржника відсутні кошти на рахунках, а якщо вони є, то спочатку стягнути їх, і тільки тоді за законом можна продавати майно. Навіть під час продажу майна боржника також є своя черговість. Спочатку стягнення має звертатися на рухоме майно, потім на нерухоме. На єдине житло боржника стягнення звертається взагалі в останню чергу. Для юридичних осіб встановлена зовсім інша черговість — насамперед стягнення звертається на майно, що безпосередньо не використовується у виробництві.

Тепер уявімо ситуацію, коли кредитор за судовим рішенням (або, як він називається у виконавчому провадженні, стягувач) два-три роки судився щодо повернення боргу, отримав виконавчий документ та пред’явив його до виконання приватному виконавцю. Приватний виконавець ще якийсь час вчиняв відповідні дії — виявляв, описував та арештовував майно і кошти боржника, передав майно боржника на реалізацію, вже опублікував повідомлення про проведення першого електронного аукціону, який не відбувся. Водночас стягувач вже розраховує отримати певні кошти за рахунок продажу майна на других торгах — і тут господарським судом за заявою самого боржника відкривається провадження у справі про банкрутство і запроваджується мораторій на задоволення вимог кредиторів. І стягувач, який активно займався поверненням своєї дебіторської заборгованості, розуміє, що не може розраховувати на отримання коштів від цього боржника у найближчій перспективі.

З урахуванням всіх строків у банкрутстві питання повернення коштів такому кредитору відкладається мінімум на рік. Адже арбітражний керуючий знову проводитиме ту ж саму роботу, яку вже здійснив виконавець, а саме — пошук активів, за рахунок яких можна задовольнити вимоги кредиторів. У цей самий час зростають витрати на зберігання і продаж такого майна та у більшості випадках знижується його ліквідність, майно втрачає свою інвестиційну привабливість, і як наслідок, вартість.

Якщо ж мова йде про предмет застави, заставодержателем якого є конкретний стягувач, то ніхто інший не може претендувати на задоволення своїх вимог за рахунок такого предмета застави. Однак його примусова реалізація у виконавчому провадженні в такому випадку буде заблокована.

Тобто таким чином конкретний кредитор реально втрачає кошти через всі зазначені процедури, тоді як арештоване майно можна було б реалізувати ще у виконавчому провадженні рік тому.

Іншими словами, доводиться констатувати, що наявна судова практика і висновок Міністерства юстиції у моніторинговому звіті — це точно не про захист прав стягувачів чи кредиторів. Це, скоріше, про те, хто буде продавати майно та отримувати за рахунок цього свою комісійну винагороду або свій гонорар.

На превеликий жаль, надання переваги реалізації майна боржника у процедурі банкрутства/неплатоспроможності відкриє можливість до реального зловживання боржником своїми правами: не хочеш втратити майно або хочеш відстрочити його продаж на шкоду кредитору, подавай заяву про банкрутство. Тож із таким підходом ми навряд вийдемо на рівень примусового виконання рішень у 2023 році щонайменше 70%, як нам обіцяв теперішній міністр юстиції в програмі уряду від 4 жовтня 2019 року.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

СВІЖИЙ ВИПУСК

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Завантажується ... Завантажується ...

PRAVO.UA