Велика Палата Верховного Суду, розглянувши 5 червня 2019 року в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства «Б» на постанову Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року у цивільній справі за позовом фермерського господарства «Б» до Прокуратури м. Львова, правонаступником якої є Прокуратура Львівської області, Держави України в особі Державної казначейської служби України — про відшкодування моральної шкоди, встановила таке.

У серпні 2016 року фермерське господарство «Б» (ФГ «Б») звернулось до суду з позовом до Прокуратури м. Львова, правонаступником якої є Прокуратура Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

ФГ «Б» зазначало, що надіслало до Генеральної прокуратури України заяву про кримінальне правопорушення, яка була направлена до Прокуратури Львівської області, а потім — до Прокуратури м. Львова, а далі — до Прокуратури Личаківського району м. Львова, від якої він отримав відповідь про те, що викладені у його заяві відомості не підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Посилаючись на те, що такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушують його права і завдали йому моральної шкоди, яку він оцінює у 1 млн грн, позивач просив стягнути з Держави Україна на його користь вказану суму на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 15 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог ФГ «Б» відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів своїх позовних вимог та не надав доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу ФГ «Б» задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасоване. Провадження у справі закрите.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що спори, які виникають між юридичними особами та представниками прокуратури при реалізації ними своїх повноважень, за своїм суб’єктним складом підвідомчі господарським судам, а тому цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

У жовтні 2018 року ФГ «Б» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а тому допустив порушення правил предметної та суб’єктної юрисдикції.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 8 листопада 2018 року відкрите касаційне провадження у справі, а ухвалою від 25 лютого 2019 року справу призначено до розгляду.

У відзиві на касаційну скаргу Прокуратура Львівської області просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін, посилаючись на обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про розгляд спору в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини 6 статті 403 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 березня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб’єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 6 травня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю–доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною 6 статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги ФГ «Б» до Прокуратури Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки їх слід розглядати в порядку господарського судочинства.

Такі висновки ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судова юрисдикція — це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, яка була чинною на час звернення до суду та ухвалення судового рішення суду першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналогічна норма міститься й у статті 19 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь–які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесене до інших видів судочинства.

Статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі статті 4 ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи — підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, передбачено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу (ГК) України.

Юрисдикція господарського суду поширюється на спір, що виник між сторонами, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб’єкта господарювання; наявність між сторонами, по–перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по–друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно–господарські повноваження на основі відносин власності.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи (частина 1 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»).

Повноваження прокурора визначаються статтею 121 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру».

Спори, що виникають між юридичними особами та представниками прокуратури при реалізації ними своїх повноважень, за своїм суб’єктним складом підвідомчі господарським судам.

Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб’єктами господарської діяльності, а також спори, пов’язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктом публічно–правових відносин, — за умови, що такі вимоги не об’єднуються з вимогою вирішити публічно–правовий спір і за своїм суб’єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.

Майнові відносини (у розумінні статті 4 ГК України) суб’єктів господарювання з юридичними особами, у тому числі тими, що не є суб’єктами господарювання (органами державної влади), регулюються ГК та ГПК України.

У справі, яка переглядається, ФГ «Б» заявило вимогу до Прокуратури Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб’єкта владних повноважень, така вимога не об’єднана з вимогою вирішити публічно–правовий спір і за своїм суб’єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.

Установивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції господарських судів України.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення — без змін.

Керуючись статтями 400, 402—404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

— касаційну скаргу фермерського господарства «Б» залишити без задоволення;

— постанову Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 5 червня 2019 року. Справа № 454/2181/16. Суддя-доповідач — Лященко Н.П. Судді — Антонюк Н.О., Бакуліна С.В., Британчук В.В., Власов Ю.Л., Гриців М.І., Данішевська В.І., Єленіна Ж.М., Золотніков О.С., Кібенко О.Р., Князєв В.С., Лобойко Л.М., Прокопенко О.Б., Пророк В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачук О.С., Уркевич В.Ю., Яновська О.Г.)