Нещодавно на юридич­ному ринку столиці з’явилося нове ім’я — юридична фірма GRACERS, яка прагне посісти чільне місце у галузі захисту від обвинувачення в економічних та службових злочинах. Про команду, її місію та цікаву назву розповів засновник фірми адвокат Сергій Лисенко.

Сергію, як ви дійшли до ідеї заснувати юридичну фірму та що вплинуло на вибір спеціалізації?

— Створення фірми є органічним продовженням моєї адвокатської практики. Кримінальні справи, якщо ми говоримо про white collar crime, стали складнішими, вони потребують командної роботи та зусиль багатьох фахівців. Світова практика засвідчує, що лише колектив однодумців здатен швидко та ефективно розв’язувати складні завдання.

Вибір спеціалізації був для мене очевидним, оскільки я спирався на власний багаторічний досвід роботи прокурором — це те, що я вмію робити і чим мені цікаво займатися. Хочеться бути корисним і робити свою справу фахово.

Хоча захист від обвинувачення є нашим основним профілем, але ми займаємося не лише кримінальними справами, оскільки вони зазвичай вимагають супроводу господарських, цивільних чи адміністративних справ.

У чому суть командної роботи у процесах white collar crime?

— По-перше, такі справи вимагають вивчення масиву інформації, є складними в частині фабули, доказової бази та потребують значних часових зусиль при їх аналізі та оцінці. По-друге, такі справи найчастіше стосуються інтересів багатьох осіб — імовірних співучасників, свідків, щодо яких, як правило, одночасно здійснюється значна кількість слідчих дій (допити, обшуки тощо). Звісно, кожен має бути забезпечений своїм захисником, але поза тим бажано принаймні координувати дії та рухатися в одному напрямку. Коли над проектом працює команда, це ефективніше забезпечує результат. До того ж, така співпраця дозволяє уникнути багатьох помилок, скажімо, повторної участі адвоката або порушення адвокатської таємниці.

Ви говорите, що кримінальні справи наразі часто пов’язані з майновими спорами. Що це за спори?

— Таке поєднання останнім часом ми бачимо у провадженнях, які розслідує Національне антикорупційне бюро України. Обвинувачення в них базується на тому, що підозрювані внаслідок неналежного виконання зобов’язань за господарськими чи цивільними угодами завдали шкоди державі. І тут самих знань кримінального права та процесу замало. Потрібно глибоко знати суть приватноправових відносин, вникати у питання виконання господарських договорів, а іноді навіть вступати у спори щодо них, у той час як такі справи розглядаються відповідними судами. У цьому специфіка сучасної корупційної та економічної злочинності — вона балансує на межі господарських та кримінальних правовідносин.

Неможливо здійснювати ефективний захист, якщо навіть добре знаєшся на кримінальному праві, але не розумієш суті правовідносин, які стали підставою для обвинувачення твого клієнта.

Одним із основних способів захисту в економічних злочинах був виїзд обвинуваченого за кордон. Чи працює це сьогодні?

— Звісно, метод захисту клієнт обирає на власний розсуд, але я не рекомендую своїм клієнтам вдаватися до такого способу. Він засвідчив свою неефективність. Адже саме пред’явлення підозри та обрання міри запобіжного заходу, не пов’язаного із взяттям під варту, не порушує ритму життя настільки, як виїзд за кордон, коли в Україні залишаються і рідні, і бізнес. Захищатися набагато простіше й захист ефективніший, коли не маєш статусу «у розшуку», — узяти до прикладу хоча б можливість постійної комунікації з адвокатом.

Незалежно від рівня об’єктивності суду в конкретній справі, факт утечі підозрюваного завжди схилятиме суд до застосування більш суворого запобіжного заходу. А коли людина приходить до слідчого, з’являється в судове засідання, відкрито захищає себе — це зовсім інше сприйняття. Будь-які аргументи слідчого чи прокурора, що особа може переховуватися, спростовуються фактом її присутності.

Це треба розуміти від початку, бо навіть імпульсивна втеча з нас­тупним поверненням може зіграти проти клієнта. Спроба уникнути відповідальності буде красномовно свідчити на користь позиції сторони обвинувачення.

Однак залишається високий ризик, що обвинувачення наполягатиме на взятті під варту.

— Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року зорієнтований на те, щоб обмежувати свободу і права підозрюваного тільки у виняткових випадках, і ця філософія нового КПК поступово впроваджується судами та органами обвинувачення. Якщо особа не переховується і не вчиняє спроб тиску на свідків чи залякування їх, немає жодних підстав для взяття її під варту. Від застарілого розуміння процесу, коли прокурор вимагав найсуворішого запобіжного заходу, ми вже давно повинні були відійти. Не кожне затримання чи пред’явлення підозри має завершуватися арештом. Дедалі частіше суд перевіряє реальність ризиків та підстав для обрання таких суворих запобіжних заходів.

Наберімося терпіння: зміна свідомості не відбувається миттєво, це тривалий процес. І він, треба визнати, розпочався. Зараз можна в суді довести, що попри підозру, попри тяжкість інкримінованого злочину немає жодних підстав для взяття особи під варту, оскільки немає жодних доказів наміру ухилятися від слідства чи протиправно впливати на нього. Між підозрою та мірою запобіжного заходу відсутній знак рівності, адже вони лежать у площині різних завдань кримінального судочинства.

Як швидко після припинення роботи в органах прокуратури ви визначилися з особистим професійним майбутнім?

— Відверто кажучи, я не особливо вагався з вибором подальшої діяльності, він був для мене очевидним. Чому я став адвокатом? По-перше, це можливість подальшого особистісного розвитку в сфері кримінального судочинства — галузі практики, в якій я маю значні знання та багаторічний досвід. По-друге, адвокатура дає мені більше незалежності, реальних можливостей до самовдосконалення та розвитку відповідно до моїх життєвих принципів та уявлень про добро та справедливість. Наприклад, я можу обирати лише найцікавіші та найскладніші з правової точки зору справи, відмовитися від прий­няття доручення клієнта з морально-етичних міркувань чи, навпаки, абсолютно безкоштовно допомагати несправедливо скривдженим. Ну і третє, чи не найважливіше, — найвища нагорода для мене як професіонала — задоволення клієнта результатами моєї праці, особливо в тих випадках, коли при прийнятті доручення досягнення справедливості здавалося клієнту чимось фантастичним. Ці постулати для мене мають цілком практичний сенс, втілений у конкретних справах. Адже уже третій рік я маю статус адвоката, і більше того, поки здобував це право, в дозволених законом межах активно долучався до надання правової допомоги у надскладних кримінальних справах.

Наскільки для вас схожі ці професії? Зазвичай адвокати і прокурори ніби знаходяться по різні боки барикади.

— Таке сприйняття є поверхове та стереотипне. Для мене справді адвокат і прокурор — це професіонали в галузі кримінального судочинства, загальна мета яких — захист прав і свобод громадян, ствердження в державі верховенства права. Власне, жодної барикади між ними чи, точніше, між нами немає.

Обов’язок прокурора, як, власне, і адвоката, щодо конкретного клієнта — не допускати порушення прав громадян у ході досудового слідства і запобігати притягненню до відповідальності невинуватих осіб. Так, прокурор представляє інтереси держави, підтримує державне обвинувачення у процесі кримінального провадження, а відтак, захищає інтереси суспільства, тобто всіх її громадян. Саме суспільство, маючи свій колективний погляд щодо винуватості чи невинуватості певної особи, створює стереотипи про ментальну відмінність між прокурорами та адвокатами, вихваляючи одних або демонізуючи інших (залежно від справи і відповідно до думки суспільства ці ролі можуть кардинально змінюватися).

Але все ж таки є від­мінності?

— Якщо й існують певні відмінності, то їх варто шукати не в ментальності чи рівні професіоналізму, а в особливостях «клієнта» адвокатів та прокурорів як сторін кримінального судочинства. Адвокат захищає людину через призму її суб’єктивних прав та свобод, виходячи з інтересів свого клієнта як відокремленої частини суспільства. Прокурор має «колективного клієнта» в особі всього суспільства та держави, що психологічно надає йому більшого офіціозу та значущості, відчуття приналежності до «державної справи», можливості використання законних переваг власного процесуального статусу. Проте численні приклади успішних адвокатів, які досягли кар’єрних висот у прокуратурі, і, навпаки, прокурів, які
досягли успіху в приватній адвокатській практиці, підтверджують мою думку про відсутність особистісних професійних відмінностей між ними.

Чим на сьогодні є компанія GRACERS?

— Ми на шляху становлення. Загальний склад нашої монолітної команди однодумців поки не перевищує 10 осіб, досвід яких пов’язаний із супроводом кримінальних та судових справ. Звичайно ж, ми відкриті для нових практик. Якими вони будуть — залежить від викликів ринку. Проте зараз ми зосереджені на захисті клієнтів у кримінальних провадженнях, адже це те, що нам подобається, і на це є попит. Не в останню чергу він диктується подальшим ходом судової реформи, зокрема і запланованим на осінь початком роботи Вищого антикорупційного суду. Також треба зважати на те, що ми живемо в Україні, де зміна влади традиційно супроводжується сплеском кримінальних проваджень проти державних посадовців різних рівнів, а тому можемо прогнозувати, що попит на досвідчених захисників цього спрямування буде високим.

Звідки виникла назва. Що означає GRACERS?

— Це — запозичення-новотвір, у якому закладено одразу декілька змістів, кожен із яких важливий для нас. Основу grace взято з назви британського акта про помилування (Act of Grace — амністія) у розумінні «милосердя», «добра воля», «прихильність». Також grace перекладається як «грація», «витонченість». У ньому можна прочитати й слово racers, яке асоціюється з перегонами, змаганням, нестримним бажанням беззаперечної перемоги. Це підкреслює не лише наше колективне захоплення автоспортом, у тому числі особисту участь у трофірейдах, а й бажання перенести цей динамізм у нашу професійну діяльність. Хтось може побачити в цій назві слово ace, що з англійської перекладається як «видатний», «знавець», «відмінник», «ас» у своїй галузі, а хтось зверне увагу на перші дві літери назви GR, що є скороченою назвою практики лобізму (Government relations) та потенційно цікавою для розвитку компанії у майбутньому.

Тобто ви ті, хто філігранно мчать, везуть клієнта до справедливості та милосердя?

— Можна і цей зміст знайти. Головне, що ми ті, хто приведе нашого клієнта до максимально сприятливого та справедливого рішення у його справі. А доброчинність, яка простежується з назви, — це наш метод роботи, спосіб, у який ми досягаємо результатів.

Ми завжди докладаємо всіх зусиль та застосовуємо наші вміння й досвід, аби допомогти людині, незалежно від її соціального статусу. Заснувавши юридичну фірму GRACERS, ми прагнемо вибудувати такий колектив, який робитиме це краще за будь-кого на ринку.

Бесіду вела Ірина ГОНЧАР, «Український адвокат»