Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши 10 січня 2019 року у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу за позовом недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» (Асоціація адвокатів) до Державної служби інтелектуальної власності України, третя особа — державне підприємство (ДП) «Український інститут інтелектуальної власності», — про скасування рішень та зобов’язання вчинити дії, провадження в якій відкрите, за касаційною скаргою ДП «Український інститут інтелектуальної власності» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, встановив таке.

27 квітня 2016 року Асоціація адвокатів звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2016 року про об’єднання в одне провадження позовних вимог та збільшення позовних вимог, просила:

— визнати протиправними та скасувати рішення відповідача про відмову в реєстрації знаків, оформлені у вигляді висновків про невідповідність позначень умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційних експертиз за заявками № *, № **, № *** та № ****;

— визнати протиправним та скасувати рішення Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України: від 23 грудня 2015 року, що затверджено наказом Державної служби інтелектуальної власності України № ***** від 25 січня 2016 року; від 28 грудня 2015 року, що затверджено наказом Державної служби інтелектуальної власності України № ****** від 28 січня 2016 року; від 28 грудня 2015 року, що затверджено наказом Державної служби інтелектуальної власності України № ******* від 28 січня 2016 року; від 28 грудня 2015 року, що затверджено наказом Державної служби інтелектуальної власності України № ******** від 28 січня 2016 року;

— провести повторні кваліфікаційні експертизи та прийняти рішення про реєстрацію знака за заявками № *, № **, № *** та № ****.

Позов обґрунтовано тим, що направлені до відповідача для надання їм правової охорони в якості знака для товарів та послуг позначення не є імітацією малого Державного герба України. Позивач вважає, що тлумачення чинного законодавства України в оскаржуваних рішеннях є неправильним, а підстави, згідно з якими позивачу було відмовлено в наданні правової охорони в якості знаків для товарів і послуг позначенням, заявленим позивачем, є невмотивованими та суб’єктивними.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 27 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, задовольнив позовні вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що нестворення на державному рівні органу, що передбачений законодавством, не може слугувати підставою для порушення права інтелектуальної власності позивача.

17 жовтня 2016 року ДП «Український інститут інтелектуальної власності» звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, ухвалити нове рішення — про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що стаття 20 Конституції України не визначає законодавчі умови використання державних символів, проте вона не регулює відносини щодо включення зображень державних символів до знаків для товарів і послуг. Можливість включення зображень державних гербів до знаків для товарів і послуг передбачена статтею 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року № 3689-XII, відповідно до якої, позначення, які зображують або імітують, зокрема, державні герби можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

7 листопада 2016 року від відповідача до суду касаційної інстанції надійшли пояснення на касаційну скаргу третьої особи, в яких містяться доводи, подібні до мотивів касаційної скарги ДП «Український інституту інтелектуальної власності».

5 грудня 2016 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу третьої особи, в яких Асоціація адвокатів просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані ДП «Український інституту інтелектуальної власності» судові рішення — без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, яким Кодекс адміністративного судочинства (КАС) України викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини 1 розділу VII перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини 3 статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій — без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що 25 вересня 2013 року до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» позивачем було подано заяви про реєстрацію знака для товарів і послуг № *, № **, № *** та № ****.

26 червня 2015 року, 29 липня 2015 року та 25 березня 2015 року Державною службою інтелектуальної власності України були прийняті рішення про відмову в реєстрації знаків за поданими Асоціацією адвокатів заявками, шляхом затвердження висновків, проведених за результатами кваліфікаційної експертизи.

У подальшому позивач оскаржив вказані рішення відповідача до Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України.

23 грудня 2015 року Апеляційною палатою Державної служби інтелектуальної власності України прийняте рішення про відмову в задоволенні заперечень НААУ на рішення ДСІВ України від 25 березня 2015 року про відмову в реєстрації зображувального знака за заявкою № ****, яким відмовлено позивачу в наданні правової охорони в якості знака для товарів і послуг позначенню, вказаному Асоціацією адвокатів в поданій заявці.

Вказане рішення було затверджене наказом Державної служби інтелектуальної власності України № ***** від 28 січня 2016 року.

28 грудня 2015 року Апеляційною палатою Державної служби інтелектуальної власності України були прийняті рішення про відмову в задоволенні заперечень Асоціації адвокатів на рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 26 червня 2015 року та 29 липня 2015 року про відмову в реєстрації зображувальних знаків за заявками № **, № *** та № *, яким відмовлено позивачу в наданні правової охорони в якості знаків для товарів і послуг позначенням, вказаним Асоціацією адвокатів в поданих заявках.

Вказані рішення були затверджені наказами Державної служби інтелектуальної власності України від 28 січня 2016 року № ******, № ******* та № ********.

Окрім цього, суди встановили, що в Україні не створений компетентний орган, який міг би надати згоду на включення державного герба до знака як елемента, що не охороняються.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу інтелектуальної власності України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 436/2011, Державна служба інтелектуальної власності України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності.

За змістом положень статей 1, 2 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» установа — це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної
власності.

Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг, для чого, в тому числі, організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них, видає свідоцтва на знаки для товарів і послуг, забезпечує їх державну реєстрацію.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, вимогам Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року № 317-VIIІ та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Об’єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.

Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують, в тому числі, державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми).

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників. Компетентним органом щодо назви держави є колегіальний орган, утворений Установою.

Відповідні положення містяться в пункті 4.3.1.2 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України від 28 липня 1995 року № 116 (Правила), яким вказано, що при перевірці позначення, заявленого на реєстрацію як знак, щодо наявності підстав для відмови у наданні правової охорони, відповідно до пункту 1 статті 6 Закону, встановлюється: чи не зображує заявлений знак виключно державні герби, прапори та емблеми; офіційні назви держав; емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки, або чи не є схожим з ними настільки, що їх можна сплутати.

Зазначені в абзаці 1 цього пункту позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, відповідно до пункту 1 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», якщо на це є згода компетентного органу або їх власників.

Якщо такої згоди в матеріалах заявки немає, то заявнику надсилається повідомлення про необхідність надання відповідних документів, зазначених у пункті 4.3.3.2 Правил.

Документ, що підтверджує право на використання зазначених позначень, має надійти протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення Відомства.

Якщо позначення, заявлене на реєстрацію як знак, складається виключно з позначень, зазначених у пункті 1 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», або заявником не надано документ, що підтверджує право на використання таких позначень як елементів, що не охороняються, то заявка підлягає відхиленню, про можливість якого заявнику надсилається повідомлення у порядку, передбаченому пунктом 4.5 Правил.

Тобто вказаними положеннями Правил затверджено відповідний алгоритм дій щодо подання та процедури розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг.

Разом із цим, на думку колегії суддів, відсутність встановленого порядку використання Державного герба України, як це передбачено статтею 20 Конституції України, неприйняття Кабінетом Міністрів України тимчасового порядку його використання, нестворення відповідного компетентного органу з покладенням на нього відповідних функцій унеможливлює виникнення у заявника обов’язку дотримання правових положень щодо отримання згоди у такого компетентного органу на використання позначень, які зображують або імітують державні герб та в силу вимог Основного закону, не можуть вважатись елементами порядку використання Державного герба України у знаках для товарів і послуг на час виникнення спірних відносин.

Таким чином, спір, що є предметом розгляду, виник через відсутність згоди компетентного органу на включення елементів державного герба до знаків для товарів і послуг, поданих позивачем на реєстрацію.

Оскільки у справі, яка розглядається суди встановили, що в Україні на час ухвалення відповідачем оспорюваних рішень, був відсутній орган, який би був компетентним надавати згоду на включення до знаку для товарів і послуг позначень, які зображують або імітують державні герби, то колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанції про задоволення позовних вимог, у зв’язку із тим, що нестворення на державному рівні органу, що передбачений законодавством, не може слугувати підставою для порушення права інтелектуальної власності позивача.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині 4 статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами оспорюваних рішень і погоджується з їх висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд постановив:

— касаційну скаргу ДП «Український інститут інтелектуальної власності» залишити без задоволення;

— постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року — залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

(Постанова Верховного Суду від 10 січня 2019 року. Справа № 826/6726/16. Головуючий — Мороз Л.Л. Судді — Гімон М.М., Кравчук В.М.)