«Усі наступні зусилля будуть спрямовані на людей, які постраждали внаслідок війни» — Анастасія Іващенко, юристка LCF Law Group

Анастасія Іващенко, юристка LCF Law Group, розповіла про досвід допомоги ЗСУ, емоції волонтерства та плани подальшої волонтерської активності після перемоги України.

 

— Де вас застав ранок 24 лютого? З якими планами і думками?

— Ранок 24 лютого застав мене вдома, в Києві. Я прокинулась від звуків вибуху та сирен, було дуже страшно, але перші думки були про батьків та брата, які перебували на Сумщині поряд із кордоном. Я не мала змоги чимось їм допомогти, тому єдиним варіантом було поїхати за місто у безпечне місце.

 

— До яких волонтерських ініціатив ви долучилися? Як допомагали військовим? Які запити від них надходили?

— На третій тиждень війни в с. Нові Петрівці на околиці Києва (де я весь час перебувала) стало вже зовсім небезпечно, вибухи лунали постійно, сусідні села були в окупації, тому ми прийняли рішення поїхати до Яблуниці Івано-Франківської області.

Одного дня ми з моїм хлопцем прокинулись дуже рано і не могли більше заснути, тому вирішили поїхати до місцевої кав’ярні. О 8 ранку в центрі села не було ні душі. Так ми побачили військового, який намагався спіймати попутку і доїхати до військової частини. З цього почалося наше знайомство з Валерієм, ми підвезли його, я залишила йому свої контакти і просила телефонувати в разі чого.

Згодом ми ще не один раз підвозили його з дому до військової частини.

Здебільшого ми допомагали з особистими запитами та із транспортом. Також ми організовували для хлопців просте спорядження типу туристичних сидінь та карематів. Ми спілкувалися з місцевими волонтерами та знаходили все необхідне онлайн. Наразі наша комунікація звелась до мінімуму, оскільки я з родиною повернулася до Києва і фізично вже не можу чимось допомагати.

 

— Коли ви разом з іншими волонтерами передаєте якісь речі , на які був запит військових, які думки в цей момент?

— Мене охоплювало якесь відчуття сорому, оскільки це настільки незначні дії порівняно з тим, що вони роблять для нас. Думки про те, що хтось із хлопців може загинути, не давали нам спокою, ми дуже хвилювалися.

 

— Чи отримували ви зворотний зв’язок від військових, типу: “Якби не ваші каремати, уже б запалення легень було” – або щось подібне? Якщо так, то які думки/почуття були в той момент?

— Так, вся комунікація велась безпосередньо через Валерія, він передавав слова подяки від своїх колег, нам було надзвичайно приємно і ми хотіли допомагати більше.

 

— Що для вас найскладніше у волонтерстві? І що найприємніше?

— У перший місяць війни відчувався значний продовольчий дефіцит та дефіцит палива, навіть на Закарпатті, де безпосередньо військові дії не відбувалися. Тому, отримавши будь-який запит із конкретним дедлайном, в перші хвилини охоплював якийсь страх, що все необхідне не вдасться знайти. Однак, на щастя, на той час нам все вдавалося, і навіть найменша наша допомога дарувала безцінні емоції, відчуття, що всі маленькі кроки матимуть наслідком велику перемогу. Це найприємніше.

 

— Давайте помріємо: завтра війна закінчиться, обов’язково нашою перемогою. Що найперше зробите? Чи будете волонтерити й далі?

— Напевно, як і більшість із нас, з початку я б хотіла побачитись із родиною, ще ніколи ми не розлучалися на такий тривалий строк. І я безмежно вдячна нашим ЗСУ, що Сумщина не перебуває в окупації і всі члени моєї родини живі та здорові.

Я не впевнена, що після нашої перемоги я буду волонтерити на постійній основі, але вже зараз ми допомагаємо родині із Маріуполя з житлом, речами та харчуванням. Я переконана, що таких родин буде багато, і всі наступні зусилля будуть спрямовані на людей, які постраждали внаслідок війни. Звісно, ми продовжуємо донатити на потреби ЗСУ, повертаємось до робити та звичайного життя з метою найшвидшого відновлення економіки країни. Я переконана, що перемога вже зовсім близько і ми будемо жити набагато краще. Слава Україні!

 

Від редакції: Захист України — спільна справа для всіх громадян. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, чий приклад гідний наслідування, для висвітлення їх роботи в проєкті «Юристи і війна».