«Я вірю в Україну та в її перемогу» — Олександр Музика, суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя, юрист в армії — PRAVO.UA «Я вірю в Україну та в її перемогу» — Олександр Музика, суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя, юрист в армії — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Новини » «Я вірю в Україну та в її перемогу» — Олександр Музика, суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя, юрист в армії

«Я вірю в Україну та в її перемогу» — Олександр Музика, суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя, юрист в армії

  • 26.03.2022 09:39

Український народ продовжує чинити героїчний спротив російським окупантам. «Якщо ти вважаєш себе сином своєї країни, і на твою домівку напали, і ти можеш тримати зброю в руках, то знайдеш можливості потрапити до лав захисників України», — переконаний Олександр Музика, суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя. Про свій досвід служби в лавах Збройних сил України він розповідає в інтерв’ю.

 

— Чому ви прийняли рішення змінити суддівську мантію на військову форму?

— Таке рішення прийнято саме з підстав того, що кожен чоловік у своїй країні зобов’язаний її боронити від ворогів, як і свою сім‘ю. Україна — це мій дім, дім, в якому живе моя родина.

 

— Де перебуваєте зараз, якщо, звісно, про це можна розповідати?

— Наразі я проходжу службу у військовій частині, яка здійснює оборону м. Києва. З метою безпеки моїх побратимів, а також запобігання ризиків поширення інформації дані про в/ч не відкриваю.

Моя частина активно здійснює підготовку столиці до оборони, а також бере безпосередню участь у виявленні та затриманні (знищенні) диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ). У цій роботі є певні успіхи, про які уже повідомлялося в ЗМІ.

 

— Що з родиною, як підтримують зараз? Ваша мала батьківщина зараз вільна від окупантів?

— Моя дружина також є суддею Жовтневого районного суду м. Маріуполя (Ікорська Є.С.), яка зі мною в перший день війни прибула до столиці, як мій надійний друг, підтримала мою позицію щодо необхідності оборони країни. На мою пропозицію покинути столицю дружина категорично відмовилася, підтримує мене, займається волонтерською діяльністю, допомагає людям, військовим та паралельно готує матеріали та викладає в Національній школі суддів на тему кримінального судочинства у період воєнного стану.

Взагалі місцем мого народження — моєю малою батьківщиною — є м. Вінниця, і мені є де там мешкати, однак я потрібен у лавах ЗСУ задля захисту країни.

 

— Чи здійснює правосуддя зараз Жовтневий районний суд м. Маріуполя? На яких завданнях зосереджений суд та судді?

— Наразі Жовтневий районний суд м. Маріуполя правосуддя не здійснює, а розпорядженням голови Верховного Суду підсудність змінено. Деякі судді, мої колеги, слава богу, виїхали з міста. Про декого ми нічого не знаємо і хвилюємося, адже з ними відсутній зв’язок. Надіємося, що в них все гаразд.

 

— Що допомагає зараз у воєнний час із мирного життя (можливо, спорт, стрільба, полювання)?

— Під час ведення військової служби у вільну хвилину, якої зараз так мало, допомагає спорт, коли є час. А щодо того, що ви перелічили як приклад, відповідь однозначна: кожен з нас (бійців ЗСУ) бажає вполювати російського загарбника та здійснити влучний постріл, щоб кожен із них знав: іти на нашу неньку зі зброєю заборонено.

 

— Чи важко було потрапити до ЗСУ?

— Якщо ти вважаєш себе сином своєї країни, і на твою домівку напали, і ти можеш тримати зброю в руках, то знайдеш можливості потрапити до лав захисників України. Навіть якщо деякі судді не можуть тримати в руках зброю, то вони як фахівці можуть надавати іншу допомогу військовим. Кожен із нас робить свій вибір. Мій полягає в тому, що я вірю в Україну та в її перемогу, і для досягнення перемоги моєю країною потрібна моя маленька допомога…

— Можете надати юридичну оцінку діям окупантів?

— Я вірю в міжнародне кримінальне право. Взагалі я живу за принципом, що людина не може бути над Законом, оскільки він вищий, і це стосується як рф, так і її керівників, які розпочали цю війну. Я дивуюся іншому, як народ росії все це допускає, невже справді у них немає власної гідності, любові до свободи, незалежності, невже справді краще жити під батогом, без права на майбутнє…

Маю до свого народу просте побажання: «Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!».

Наша боротьба відкриє очі сліпим, проріже слух глухим, відкриє рота німим росіянам.

 

— Чи впливає попередній досвід роботи на службу зараз, внутрішній суддя що каже?

— Наші судді розвиваються різнобічно. Як відомо, більшість суддів першої інстанції не мають спеціалізації, тому вони є фахівцями як в кримінальному, так в і цивільному, адміністративному судочинствах. Це стимулює до правильної організації своєї роботи (планування, розподіл сил, акценти на головні та першочергові речі тощо), що однозначно впливає на службу в армії, оскільки судді починають мислити масштабніше, так би мовити, стратегічно з метою належного та переможного забезпечення як флангів атаки, так і флангів для захисту. Військова справа містить в собі підрозділи не тільки з тактики (мистецтва бою), але й стратегії, яка надає можливість правильно зорганізувати бій ще до його початку. Тут, думаю, потрібен досвід різних фахівців.

З приводу внутрішнього судді, то він аналізує питання завданих збитків, збирання доказів на їх підтвердження, можливість їх відшкодування агресором. Пригадалася і буде в пригоді Женевська конвенція про поводження з військовополоненими, доведення її до відома особовому складу тощо.

 

— Що робити юристам у тилу або не на службі?

— Я рекомендую кожному юристу-чоловіку, хто має сили, йти на захист нашої країни. Юристу-дівчині за можливості убезпечити себе та свою сім‘ю та надавати допомогу тим, хто її потребує (переселенцям, біженцям). Роботи вистачає. У нашому випадку вдома відсидітися не вийде. Це вітчизняна війна, яка стосується кожного Українця, ми виборюємо своє майбутнє.

 

— Колеги з інших країн виходили на зв’язок, пропонували допомогу?

— Колеги з інших країн не виходили зі мною на зв’язок, однак я маю родичів за кордоном. Проте у мене не було жодної думки скористатися цим та покинути країну.

 

— Що зараз найбільше вразило на цій війні?

— Мене позитивно вражають люди, які об’єдналися, хоча є різними як в професії, так і в житті, поглядах, мові спілкування… Я хотів подякувати суддям Київського апеляційного суду, які зорганізувалися та шиють армійську форму (допомогли армійськими комплектами); працівникам Національної школи суддів України, які постійно комунікують, самі фінансують та відшукують фінансування на засоби захисту (каски, бронежилети); працівникам Верховного Суду, з якими мав честь колись працювати та які, почувши, що ми боронимо країну, одразу знайшли контакти, цікавилися, що потрібно, та відшукали в Канаді засоби захисту (бронежилети), які вже прибули до України; адвокатам Олександру Пашиніну та Фархаду Гулієву, які допомагають від найменших дрібниць до важкого озброєння; юристам, які підтримують армію в цей час.

А також низький уклін нашим волонтерам, які, не шкодуючи своїх ресурсів (фінансових та людських), роблять усе можливе задля армії.

Україна — це ми, і перемога за нами.

 

Від редакції: Проєкт «Юристи в армії» — історії правників, які, незалежно від посад та регалій, взяли зброю до рук та стали на захист України. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь Української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми переконані, що юристів, які взяли зброю до рук, десятки, а може, й сотні. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, які можуть стати героями рубрики «Юристи в армії».

 

Читайте також історії інших юристів в армії.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

СВІЖИЙ ВИПУСК

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Завантажується ... Завантажується ...

PRAVO.UA