Еженедельная газета «Юридическая практика»
Сегодня 20 октября 2017 года, 00:52

Генеральный партнер 2017 года

Адвокатское Бюро Гречковского - генеральный партнер газеты Юридическая практика в 2015 году
Еженедельная газета «Юридическая практика»

Документы и аналитика

№ 6 (685) Гражданское право и процессот 08/02/11 (Документы и аналитика)

Жалоба на обеспечение иска

 

До Апеляційного суду м. Києва,
вул. Солом’янська, 2а, м. Київ, 03110

через Печерський районний суд м. Києва

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Лекс-Банк»
Адреса:

Відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діамант»
Адреса:

Відповідач 2: Ронко Олександр Володимирович
Адреса:

Відповідач 3: Марченко Ярослав Павлович
Адреса:

Скаржник: Марченко Яна Леонідівна
Адреса:

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на ухвалу Печерського районного суду м. Києва
про забезпечення позову від ________ року

У провадженні Печерського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа №________ за позовом Публічного акціонерного товариства «Лекс-Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамант», Ронка Олександра Володимировича, Марченка Ярослава Павловича про стягнення заборгованості за кредитним договором.

_________ року Печерським районним судом м. Києва було постановлено ухвалу, згідно з якою вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно та грошові кошти, що належать на праві власності ТОВ «Діамант», Ронку Олександру Володимировичу та Марченку Ярославу Павловичу.

Вважаємо, що вказана ухвала Печерського районного суду м. Києва від __________ року прийнята з грубим порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з таких міркувань.

Відповідно до статті 151 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Вживаючи заходів до забезпечення позову у цій справі, суд виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення в майбутньому або ж утруднити його виконання.

Між тим, з такими висновками суду погодитися неможливо, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, __________ року між позивачем та відповідачем 1 був укладений кредитний договір № 1. В порядку забезпечення виконання цього договору з відповідачем 2 був укладений договір поруки.

За змістом статті 152 ЦПК України суд може накласти арешт чи заборонити провадити певні дії лише щодо майна, яке належить відповідачеві і знаходиться у нього або інших осіб. При цьому види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

По-перше, накладаючи арешт на рухоме і нерухоме майно відповідачів, суд не з’ясував, яке саме майно належить на праві власності відповідачам, яка його орієнтовна вартість, чи не порушене правило про співмірність. При цьому накладення арешту на все майно відповідачів без конкретної вказівки цього майна унеможливлює виконання даної ухвали в цілому.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості власника майна, що перебуває у спільній частковій власності, користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

На наше переконання, суд не звернув уваги на те, що відповідно до частини З статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

По-друге, накладення арешту на все майно та грошові кошти, які знаходяться на будь-яких рахунках відповідачів є не співмірним заявленим позовним вимогам та таким, що не враховує інтереси скаржника. Варто зазначити, що скаржник є дружиною Марченка Олександра Павловича, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, копія якого додається, все майно, яке належить її чоловіку, було придбане ними після укладення шлюбу, а отже належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної-сумісної власності подружжя за взаємною згодою.

Таким чином, судом при постановленні ухвали про забезпечення позову було враховано виключно інтереси позивача, а інтереси інших осіб — скаржника не враховано взагалі, хоча вказаній особі належить на праві спільної часткової власності майно та грошові кошти, на які судом накладено арешт.

За таких обставин, на наше переконання, суд прийшов до помилкового висновку про необхідність накладення арешту та заборони на майно, яке належить не сторонам у справі, а іншій особі.

По-третє, відповідно до абзацу 3 пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному статтею 209 ЦПК України, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд дійшов висновку про ­обґрунтованість ­припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що суд фактично усунувся від формулювання в тексті оскаржуваної ухвали її мотивувальної частини, внаслідок чого виникають сумніви в її обґрунтованості.

Невмотивованість ухвали суду в частині арешту майна, належного відповідачам, залишає нез’ясованим факт існування обставин стосовно того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Зазначена ж обставина, згідно з частиною 3 статті 153 ЦПК України, є фактично умовою застосування заходів забезпечення позову. Відсутність такої умови перешкоджає застосуванню заходів забезпечення.

Внаслідок чого ухвала суду про застосування заходів забезпечення шляхом накладення арешту на майно відповідачів не лише не містить умови для їх застосування, але й не відповідає змістовній меті застосування цих засобів: забезпечення виконання потенційно можливого рішення, яким позовні вимоги позивача будуть задоволені.

Вказане кореспондується із судовою практикою, зокрема ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 19 серпня 2009 року у справі № 22-5576/2009 та від 1 червня 2010 року у справі № 22-5518/2010.

Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки заходи забезпечення позову вжиті судом без належного з’ясування всіх обставин та є передчасними, при постановленні оскарженої ухвали були допущені порушення норм діючого процесуального законодавства, на нашу думку, ухвала суду в частині накладення арешту на рухоме і нерухоме майно відповідачів підлягає скасуванню.

Відповідно до положень пункту 2 статті 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 291, 292, 293, 294, 295, 296, 297, 307, 312 ЦПК України,

ПРОШУ:

Скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2010 року про забезпечення позову.

Додатки:

1. Копія апеляційної скарги разом з додатками для інших учасників процесу.

2. Копія свідоцтва про шлюб від 13 лютого 1999 року.

3. Копія паспорта скаржника.

4. Копія ухвал Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2008 року у справі № 22-6543/2008, від 19 серпня 2009 року у справі № 22-5576/2009 та від 1 червня 2010 року у справі № 22-5518/2010.

/Дата/ /Підпис/


Комментарий эксперта

Семена ГРАПЕНЮК,
юрист ЮК «Правнычи технологии»

Апелляционная жалоба на постановление о применении мер обеспечения иска — важный инструмент защиты интересов лица, нарушенных принятым судом определением, в том числе защиты интересов лица, не принимающего участия в судебном процессе.

Преимущество апелляционной жалобы в этом случае над заявлением об отмене мер обеспечения иска состоит, во-первых, в том, что заявление об отмене мер обеспечения иска в соответствии с частью 4 статьи 154 Гражданского процессуального кодекса (ГПК) Украины может подавать лишь лицо, относительно которого применены меры обеспечения иска без его уведомления, тогда как апелляционную жалобу может подать также лицо, которое было надлежащим образом уведомлено, однако не согласно с принятым определением, во-вторых, обеспечивается большая беспристрастность при рассмотрении, поскольку позиция судьи, принявшего определение относительно необходимости применения мер обеспечения иска, уже в определенной степени сформирована, в отличие от позиции коллегии судей апелляционного суда.

Поскольку ГПК Украины довольно лаконично регулирует процедуру применения и отмены мер обеспечения иска, особое значение в регулировании этого вопроса в гражданском процессе имеет постановление Пленума Верховного Суда Украины «О практике применения судами гражданского процессуального законодательства при рассмотрении заявлений об обеспечении иска» от 22 декабря 2006 года № 9. В частности, в постановлении подчеркивается необходимость учета следующих моментов при решении вопроса об обеспечении иска: существование реальной угрозы неисполнения или затруднение исполнения возможного решения суда об удовлетворении иска; соответствие вида обеспечения иска исковым требованиям; учет интересов всех лиц, права которых могут быть нарушены в связи с применением соответствующих мер.

Указанные критерии в большей степени представляют собой оценочные понятия, благодаря чему создают широкие возможности для доказывания позиции по делу.

В представленном документе дан образец обжалования определения об обес­печении иска, которым наложен арест на все имущество должников без указания мотивов избрания такой меры, подобные примеры очень часто встречаются на практике.



Присоединяйтесь к обсуждению!

Автор *
E-mail
Текст *
Осталось
из 2550 символов
* - Поля, обязательные для заполнения.

Как необходимо поступить с судьями, в отношении которых Евросуд подтвердил незаконность их увольнения в 2010 —2013 годах?

Восстановить в должностях, независимо от хода реформы

Добавить баллов при оценивании, если они пожелают участвовать в конкурсе на должности судей в новых судах

Выплатить денежные компенсации и/или предложить уйти в отставку независимо от стажа, без права занимать должности судей

Ваш собственный вариант ответа или комментарий Вы можете дать по электронной почте voxpopuli@pravo.ua.

  • aequo
"Юридическая практика" в соцсетях

fbyoutube

Заказ юридической литературы

Скачать прайс издательства

ПОДПИСКА