АРМА не має права продавати арештовані земельні ділянки, передані агентству як речовий доказ, — Велика Палата ВС

АРМА не може продавати на власний розсуд земельні ділянки, оскільки вони не є майном, яке псується.

Таким чином Велика Палата Верховного Суду висловилася щодо можливості Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) реалізовувати майно без згоди його власника, на яке накладено арешт у кримінальному провадженні.

Зокрема, в постанові від 5 жовтня 2021 року (оприлюднено 12 жовтня 2021 року) у справі № 910/18647/19 ВП ВС серед іншого наголосила:

підставою для передання АРМА активів, визначених частиною 4 статті 21 закону про АРМА, для їх реалізації за відсутності згоди власника є ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передання цих активів АРМА саме для їх реалізації.

Обставини справи

У цій справі позивач (ТОВ), що є власником земельної ділянки, на яку було накладено арешт в кримінальному провадженні та ухвалою слідчого судді передано АРМА в управління як речовий доказ, просив:

• визнати недійсними результати електронних торгів, на яких її було продано;
• визнати недійсним договір-купівлі продажу, укладений за результатами торгів;
• витребувати земельну ділянку з незаконного володіння.

Висновки ВП ВС

Оскільки вказана земельна ділянка є речовим доказом у кримінальному провадженні та передана в управління АРМА, Велика Палата зробила такі висновки щодо застосування положень Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» та Кримінального процесуального кодексу України:

• стаття 21 закону про АРМА стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює АРМА, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або що конфісковані за рішенням суду в кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими;
• натомість абзац 7 частини 6 статті 100 КПК України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні;
• вказана стаття розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб АРМА для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їх економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації;
• за змістом частини 6 цієї статті для реалізації можуть бути передані тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що швидко псуються;
• земельна ділянка до таких видів майна не належить.